Під соціальним замовленням розуміється формулювання вузьких соціальних пріоритетів, пропозицій за рішенням конкретних соціальних проблем, на основі їхнього комплексного аналізу за участю громадськості і пошук раціональних способів виконання даних пропозицій.

Модель соціального замовлення повинна бути вигідною всім учасникам цього процесу, легкою для розуміння, маловитратною. Тільки в цьому випадку вона буде прийнята й почне працювати.

В основі цих стосунків - контрактні відносини та обов'язкова фінансова підтримка громадських структур державними органами та органами місцевого самоврядування.

Соціальне замовлення - це комплекс заходів організаційно-правового характеру, які спрямовані на вирішення соціальної проблеми у масштабі всієї держави або окремої адміністративно-територіальної одиниці, здійснюються некомерційними організаціями за рахунок коштів бюджету та інших джерел на основі соціального контракту з органами державної влади або органами місцевого самоврядування. При цьому вирішення соціальних проблем здійснюється, як правило, за допомогою цільових соціальних програм (соціальних проектів), а виконавець соціального замовлення визначається на конкурсній основі [6, с. 6].

Мета соціального замовлення підвищення ефективності застосування бюджетних та позабюджетних коштів, які спрямовуються на вирішення соціальних проблем, та залучення додаткових ресурсів у соціальну сферу. В основі соціального замовлення знаходяться соціальні потреби та соціальні проблеми. Тому кінцевою метою такого виду діяльності є задоволення потреб через вирішення проблем членів територіальної громади.

Головними цільовими групами, на які спрямована діяльність громадських організацій, що залучилися до виконання соціального замовлення, є інваліди, молодь і студенти, діти, жертви екологічних катастроф, ветерани воєн та військових конфліктів.

Процедура реалізації соціального замовлення включає в себе процес підготовки, формування і розміщення соціального замовлення, його реалізації та оцінки результатів. Схематично це виглядає таким чином:

виявлення та формулювання соціальної проблеми;

конкурс серед некомерційних організацій на розробку найкращих варіантів соціальних програм та соціальних проектів;

між замовником та виконавцем соціального замовлення укладається соціальний контракт;

виконавець при відповідному контролі замовника здійснює всі необхідні процедури щодо виконання проектів та заходів, передбачених умовами соціального контракту;

замовник та виконавець соціального замовлення протягом терміну, визначеного соціальним контрактом, здійснюють моніторинг стану цільової соціальної групи, на задоволення інтересів якої було спрямовано виконання соціального замовлення.

В Україні розробка та впровадження соціального замовлення почалися в Одесі в 1996 році у складі Одеської Асоціації Милосердя. Перше Положення про муніципальне соціальне замовлення було розроблене Асоціацією підтримки громадянських ініціатив "КОВЧЕГ" і внесене на розгляд міської влади на початку 1997 року. 10 серпня 2000 року Одеська міська рада одностайно ухвалила Рішення № 1440- ХХІІІ про затвердження Положення про соціальне замовлення в місті Одесі. Це рішення стало мало не першим в Україні, яке регулювало питання соціального партнерства на рівні територіальної громади, і було ініційовано завдяки активності громадських організацій міста. Експерти і представники різних НУО не раз підкреслювали, що це Положення уможливлює важливу соціальну діяльність з надання послуг мешканцям Одеси шляхом делегування міською владою соціальних послуг НУО, що може виявитися дійовішим і дешевшим, ніж залучення комунальних підприємств чи бюджетних установ.

У Положенні видно прагнення вирішити якомога повно процедурні питання та орієнтацію на рівноправне партнерство місцевого самоврядування з НУО.

Асоціація "Ковчег", яка є одним з рушіїв впровадження механізму соціального замовлення в практику самоврядування Одеси, також докладає зусиль до поширення і впровадження його в інших містах і місцях. Так, 9 квітня 2004 року в м. Вознесенську був підписаний Протокол про наміри спільної реалізації проекту "Впровадження комплексної системи соціального інвестування", який реалізується мерією м. Вознесенська - з однієї сторони, Асоціацією підтримки громадянських ініціатив "Ковчег" і Межрегіональною мережею Центрів соціального інвестування - з іншої. Протокол підписали мер м. Вознесенська Ю. Гержов, президент Асоціації "Ковчег" І. Камінник і директор Миколаївського центру соціального інвестування М. Золотухін [1; 5].

Подібну практику ми можемо зустріти і в інших містах України, наприклад в Києві, Чернігові, Донецьку, Харкові, Івано- Франківську, Кам'янці-Подільському.

Ускладненнями під час реалізації на вітчизняних теренах демократичного способу взаємодії між органами місцевого самоврядування та неурядовими громадськими організаціями були відсутність доступного опису моделей соціального замовлення та досвіду їх впровадження. Особливістю цього процесу є повільний характер його впровадження. Кампанії з просувань проектів положень про муніципальне соціальне замовлення потребують багато часу: проводяться дослідження наявного стану взаємодії НДО з органами місцевого самоврядування, йде робота з виявлення можливостей НДО, тривають підготовчі освітні заходи, налагоджуються відносини між суб'єктами взаємодії, формулюються основні положення проекту [4, с. 59-61]. До того ж, як зазначають О. Ю. Винников та Н. О. Соф' янц, програми соціального замовлення не є універсальними, вони мають реальний зміст тільки за умови їх пристосування і гнучкого виконання на місцевому рівні [2, с. 9].

Уже під час впровадження соціального замовлення також виникає ряд проблем, серед яких і залучення експертів до відбору проектів (конкурсу), і проблема непідготовленості співробітників структурних підрозділів, що займаються формуванням соціального замовлення до нового виду діяльності.

Розвиваючи громадську участь у рішенні міських соціальних проблем, можна не тільки вирішувати проблеми міста, але й залучати при цьому в роботу тих, кому ці проблеми найбільш близькі. Таким чином можна залучити значні сили людей зацікавлених і небайдужих, а також ресурси організацій, які візьмуть участь у реалізації проектів.

Таким чином, перше, що потрібно для того, щоб приступити до