Згідно із соціал-демократичними поглядами, ефективна система соціального захисту та соціальна політика мають самостійне значення. Соціальна політика повинна забезпечувати надійний захист індивіда від негараздів, неминуче пов'язаних із ринковою економікою - злиднів, безробіття, бідності з незалежних від робітника причин. Через ефективну систему соціального захисту можна втілити уявлення про соціальну справедливість, рівність та солідарність.

Соціальний захист, згідно із соціал- демократичними поглядами, - це відповідальність всього суспільства за кожну окрему людину, його рівень свідчить про свідомість, зрілість соціуму, здатність суспільства взяти на себе обов'язки по утриманню тих, хто цього потребує. Саме через соціальний захист суспільство виявляє свою цивілізованість, рівень солідарності, пом'якшує соціальну диференціацію.

Однак, як і при розгляді неоконсервативно'!' стратегії соціального захисту, можна констатувати, що на практиці відбувається значне розходження між теоретичними постулатами та практичною діяльністю "партій влади". Так, у вересні 1998 року на зміну 16-річному перебуванню у влади кон- серватора Гельмута Коля прийшла Соціал- демократична партія Німеччини. Незважаючи на прихід до влади під соціал- демократичними гаслами, канцлер Гер- хард Шредер почав проводити політику жорсткої економії державних коштів, скоріше неоліберальну, аніж соціал-демо- кратичну.

Саме з його подачі, а також міністра фінансів Г. Ейфеля, у бюджеті на 2000 рік різко скоротились державні витрати (на 30 млрд. німецьких марок). До 2005 року передбачено знизити податковий тиск на 60 млрд. німецьких марок, хоча за останні два роки податки вже були знижені приблизно на 27 млрд. марок. Планується зменшити розмір пенсій з 70 до 64% середньорічного доходу з подальшим розвитком приватного пенсійного страхування [14].

Багато точок зіткнення соціал- демократичні погляди на соціальний захист мають із соціалістичними завдяки спільному підгрунтю цих ідеологій. Однак соціал- демократія, на відміну від соціалізму, бере курс на формування соціального захисту в соціально орієнтованому ринковому господарстві.

Так, більш зважена позиція соціал- демократів у порівнянні з соціалістами відображається сьогодні в так званій концепції "третього шляху" - серединним варіантом між ринковою економікою з низьким рівнем безробіття та розвиненою соціальною інфраструктурою з високим рівним безробіття. Можна погодитись з російським дослідником А. Громико, який зазначає, що "сутність проблем, характерних для всіх інтерпретацій "третього шляху", полягає у складному завданні поєднати ідивідуаліза- цію та одночасне прагнення людей жити в зручному для них суспільстві, яке забезпечує безпеку та соціальну гармонію" [15].

Важливим елементом соціал-демо- кратичної моделі соціальної політики взагалі та соціального захисту, зокрема, є концепція «попереджувальної соціальної політики», яка була висунута в кінці 70-х років західногерманськими соціал-демократами, і, на відміну від політики «компенсації збитків», є політикою попередження виникнення соціальних проблем. Від традиційної така політика відрізняється чотирма головними моментами:

- концентрує увагу на причинах соціальних негараздів замість того, щоб пом'якшувати їх наслідки шляхом прямого втручання в робочі процеси, превентивної охорони навколишнього середовища і т.п.;

потребує розширення поняття "соціальна політика" до всеохоплюючої суспільної політики під соціальним кутом зору;

потребує не індивідуального підходу до соціальних проблем, а з урахуванням умов суспільного життя, які породжують ці проблеми;

виходить з диференційованого розуміння "соціальних гарантій", що означає урахування не тільки того, що з технічної точки зору можна здійснити через перерозподіл доходів, але й соціально-культурних детермінант "соціальних гарантій" [16].

Тобто, якщо неоконсерватори вважають, що з кризи соціальної держави треба виходити з допомогою деполітизації та деприва- тизації державних послуг, то прихильники "попереджувальної соціальної політики", а отже, пов' язаного з нею особливого типу соціального захисту, потребують протилежного - поступового розширення політичного втручання, політичних засобів формування такої "активної" соціальної політики та соціального захисту.

Шлях зменшення фінансового тягаря, пов'язаного із об'ємом соціальних виплат, соціал-демократи вбачають на сучасному етапі у практиці субсидіарності - перекладанні частини цих виплат на місцеві громади, благодійні організації та фонди. У пошуках нових шляхів у розвитку соціальної політики демократи звертаються до ідей відомого соціолога Е.І. Гідденса, який вирішальну роль у суспільстві відводить соціально активному індивідууму, що повинен сам будувати своє життя, самостійно осмислювати методи вирішення складної життєвої ситуації, а до держави звертатись лише у крайньому випадку. Е.І. Гідденс підкреслює, що глобалізація охоплює не лише матеріалізований світ, але й весь соціум, який на рівні індивіда вчиться долати нові ризики за допомогою так званої "соціальної рефлексії" [17].

Отже, соціал-демократичний тип соціального захисту є найбільш розвиненим. Соціал-демократи зробили вагомий внесок у теорію та практику держави добробуту та соціального захисту, саме тому

потребує не індивідуального підходу до соціальних проблем, а з урахуванням умов суспільного життя, які породжують ці проблеми;

виходить з диференційованого розуміння "соціальних гарантій", що означає урахування не тільки того, що з технічної точки зору можна здійснити через перерозподіл доходів, але й соціально-культурних детермінант "соціальних гарантій" [16].

Тобто, якщо неоконсерватори вважають, що з кризи соціальної держави треба виходити з допомогою деполітизації та деприва- тизації державних послуг, то прихильники "попереджувальної соціальної політики", а отже, пов'язаного з нею особливого типу соціального захисту,