зв'язку із створенням єдиного ринку, а звідси - необхідністю забезпечувати соціальну та політичну єдність в часи економічної реструктуризації, по-друге, драматичні перетворення у Східній Європі поставили нові завдання перед західною політичною думкою щодо аналізу досвіду соціального захисту з виробленням пропозицій та висновків для Західної Європи.
Ці та інші моменти вимагали переосмислення соціальної політики та соціального захисту на національному та міжнародному рівнях. Можна говорити про те, що початок 90-х років став "найвищою точкою" соціального виміру Європи. В подальшому цей процес став більш повільний.
В дискурсі проблем розвитку наднаціонального соціального захисту західні дослідники звертають увагу на наступні негативні тенденції [4, с. 16]: по-перше, економічна конкуренція між країнами може спонукати їх зменшувати економічні витрати на соціальний захист з метою підвищення конкурентоздатності (соціальний демпінг), якщо в цих країнах не існує наддержавних чи глобальних регулятивних засобів, спрямованих проти такої політики, по-друге, міграція між різними країнами породжує політичну логіку можливості перерозподілу доходу між ними, що запобігало б політичним наслідкам масової міграції, по-третє, спільні ринки капіталу й праці у різних країнах створюють можливість виникнення наддержавних владних структур, котрі заперечують або ставлять під загрозу соціальні права громадян на національному рівні.
Водночас, незважаючи на вищеозначені негативні тенденції розвитку наддержавного соціального захисту, його метою в цілому є глобальна політична безпека. Як зазначають автори роботи "Глобальна соціальна політика: Міжнародні організації й майбутнє соціального добробуту" [4, с. 19], з припиненням холодної війни, посиленням міжнародних міграційних процесів та стражданнями людей від соціальної нестабільності в багатьох частинах світу питання безпеки є для світових лідерів фактично питанням соціальної безпеки.
Дійсно, в умовах становлення нового світового ладу, процесів диференціації, полярізації світу, тобто поглиблення нерівності не тільки на наддержавному рівні, між бідними та багатими країнами, але й між різними соціальними групами в межах певної держави, та інших проблем сучасності питання посилення ефективності існуючих систем соціального захисту та створення додаткових соціально-захисних механізмів набувають особливої актуальності.
Реалізація завдань соціального захисту на цьому рівні здійснюється в межах глобальної соціальної політики, цілі якої пов'язані з необхідністю вирішення також таких проблем, як постаріння населення в індустріалізованих країнах, а в країнах з низьким рівнем розвитку - його збільшення, складності економічного зростання, бідність, високий рівень безробіття та ін. Змінюється структура сім' ї: збільшується кількість неповних сімей, що веде до збільшення попиту на такий напрям
соціальних послуг, як охорона дитинства.
Постаріння населення є спільною проблемою країн Заходу. Пов'язане з цими процесами збільшення пенсійних виплат ускладнює ситуацію в сфері соціального захисту. Так, у Швейцарії, Данії, Німеччині, Бельгії, Норвегії процент осіб старше 60 років від загальної чисельності населення знаходиться у діапазоні від 20 до 21%, у Швеції - біля 23%, норма видатків на виплату пенсій сягає 10-11% від ВВП, а в Австрії найвища в світі - 15% від ВВП [5, с. 18].
Серед проблем - бідність і соціальна дезінтеграція. Особливо висока частка бідних - 21-24% в Греції, Ірландії, Португалії і Великобританії. Низький рівень бідності (9-10%) має Данія і Нідерланди. Найбідніші 20% населення ЄС отримують лише 8% загального доходу, в той час як 20% багатших людей отримують 40% [6, с. 1].
Отже, соціальна політика та соціальний захист як її складовий елемент призначені пом' якшувати соціальні проблеми світу, запобігати їх загостренню. Об'єктивна необхідність вирі-шення цих завдань обумовила відродження світового інтересу до цінностей "режимів соціального захисту", тобто соціальних держав із розвинутими системами соціального захисту.
Наукові дослідження про вплив різноманітних проблем та тисків на сучасні системи соціального захисту єдині в тому, що ці системи демонструють надзвичайну пружність: реформуються, але не спростовуються. Постійно виникають нові стратегії, які спрямовані на обмеження вартості та активізацію програм соціальної допомоги.
Однак в той же час, як стверджує відомий дослідник політики добробуту П. Тейлор-Губі, незважаючи на те, що з боку світової громадськості підтримка головних сервісів добробуту досить висока, в порівнянні з більш ранніми показниками (до 1980-х рр.), зараз можна спостерігати тенденцію до відмови від їх беззастережної підтримки [7, с. 146]. З одного боку, скорочення програм загалом не схвалюється, але, з другого боку, теж саме можна сказати про ставлення до оплати додаткових податків та "соціальних контрибуцій", обов'язкових для підтримки сучасних стандартів соціального забезпечення. Цікаво, що, як зазначає цей автор, негативне ставлення з' являється тоді, коли під час досліджень акцент переноситься з державної відповідальності за добробут людей на питання фінансування забезпечення [7, с. 148]. Іншими словами, ставлення до політик соціального захисту "держав добробуту" можна прогнозувати як негативне в тому випадку, якщо вартість пенсійного забезпечення, охорони здоров'я, інших сервісів соціального
захисту буде зростати.
Отже, можна говорити про неоднозначне ставлення до розвитку соціального захисту: з одного боку, підтримка (але з ідеями про необхідність реформування), з іншого - сумніви та прогнози про його дуже "бліде" майбутнє. Дійсно, аналізуючи сучасний вимір соціального захисту, не можна ігнорувати негативні прогнози спеціалістів щодо майбутнього розвитку цієї сфери. Наприклад, на думку С. Лейбфріда та П. Пірсона, ринкові підстави починають відігравати значну роль в державній та соціальній політиці [8, с. 333]. Ця тенденція підкріплюється лінією, яку в питаннях соціальної політики займає Європейське Співтовариство, її сутність - в укріпленні позицій економічно активних груп