Як приклад найбільш радикальних поглядів можна навести позицію відомого дослідника в сфері соціальної роботи та соціальної політики У. Лоренца: "Соціальний вимір" ЄС як. компонент процесів створення континентальних держав залишається надзвичайно рудиментарним. сьогодні в усіх європейських країнах із системою соціального захисту відбуваються складні перетворення, які ведуть до часткового відступу держави та відродження волюнтаризму [ 9, с. 14].

Водночас, незважаючи на загальну тенденцію посилення економічних чинників, соціальні пріоритети світової політики залишаються важливим стратегічним аргументом. До того ж, як вже було сказано, саме соціальному захисту сьогодні відводиться особлива роль у вирішенні глобальних проблем сучасності, досягненні соціальної справедливості, суспільної злагоди в межах капіталістичної системи господарювання.

На думку авторів, можна говорити про те, що системи соціального захисту сьогодні зберігають "статус кво": існують саме в тому вигляді, який необхідний урядам країн, щоб, з одного боку, не втратити підтримку електорату (тобто програми не скорочуються), а з іншого, ці програми й не посилюються через економічні ризики.

Якщо на початку 80-х років головний аргумент проти розвитку соціального захисту базувався на тому, що забезпечення його високої якості коштує дорожче, аніж може дозволити економіка, то сучасна критика вже не базується на безперечному конфлікті між ефективною політикою соціального захисту та економічним зростанням.

До того ж, наявна значна реакція проти негативної стратегії соціального захисту, яка проводилась в рамках "рейганоміки" та "тетчеризму", та об'єктивні тенденції до підтримки розвитку соціального захисту. З точки зору деяких західних дослідників, ці процеси можуть бути підтверджені з огляду на зростання кількості шкіл соціальної роботи, а також загальному громадському бажанні зменшити військовий бюджет [10, с. 231].

Щодо негативних прогнозів розвитку політики соціального захисту держави добробуту, то характерною є думка П. Тейлора- Губі: "ера держави добробуту йде до свого кінця , без вибухів, але з пхиканням" [10, с. 1]. Йдеться про те, що, з одного боку, наявні тенденції до формування наддержавного соціального захисту, який буде адмініструвати наднаціональна інституція, а не держава, з другого боку, згідно із поглядами П. Тейлора- Губі, держава в майбутньому в меншій мірі буде здійснювати соціальний захист в якості прямого постачальника, перевага буде надаватись активній політиці, активним заходам, тобто створенню державою умов для покращення добробуту, а не надання прямої допомоги громадянам. Продовжуватиметься процес децентралізації та переміщення відповідальності за добробут від держави до локальних та приватних агенцій.

Інші дослідники прогнозують збільшення акценту на особистій відповідальності громадян за свій добробут або через активний характер соціальної політики або шляхом власних зусиль [11, с. 298].

Симптоматичною є позиція Джозефа Стігліца, старшого віце-президента та головного економіста Всесвітнього банку, який піддає критиці політику Вашингтонського консенсусу, що була заснована на запереченні активної ролі держави: "чим її менше, тим краще" і відводить державі значну роль, вважає державне втручання необхідним доповненням до ринку: "Держава покликана грати активну роль в регулюванні економічних процесів, вживанню заходів по соціальному захисту населення та його соціальному забезпеченню. Проблема полягає не в тому, чи повинна держава бути втягнена в економічне життя суспільства, а в тому, яким чином треба це робити" [12, с. 26-27].

Із середини 90-х рр. в західній політичній науці можна спостерігати дебати про те, яким буде цей новий тип соціального захисту та політики добробуту взагалі. Дискурс на цьому глобальному рівні наслідує "старі" теми щодо пріоритетів державного патерналізму, Колективізму чи індивідуалізму, міри державної відповідальності, співвідношення державних та ринкових регуляторів, шляхів досягнення соціальної справедливості і так далі. Наприклад, як констатує Б. Дікон, відкритими є питання про те, як можуть соціальні зобов'язання європейської соціальної та економічної політики гарантувати вищий рівень справед-ливості не тільки на території країн ЄС (він дійсно гарантується), а й в інших частинах світу; завдяки яким соціальним і політичним процесам нестійкі глобальні альянси на нижчих рівнях перетворяться на всесвітні політичні організації, що прагнуть забезпечити прийняту міру глобальної справедливості [4, с. 36]. Можна говорити про те, що наднаціональні інституції прагнуть зробити світ більш справедливим, але політичні процеси становлення демократії, еволюції соціального захисту в державах Півночі і Заходу не так легко відтворити у світовому масштабі.

Незважаючи на уповільнення темпів розвитку "соціального виміру" ЄС, ця сфера є однією з пріоритетних. Майбутнє держав Європейської спільноти зазнаватиме впливу наддержавної соціальної політики та принципів соціального захисту, прийнятих Європейською комісією. Необхідність впровадження характеристик режиму соціально орієнтованої ринкової економіки, поступова відмова від орієнтирів економіки ліберального чи соціал- демократичного типів, все це усвідомлюється сьогодні поряд із думками про перерозподіл необхідних ресурсів, що відбувається між країнами-членами ЄС, наддержавне регулювання та наддержавне забезпечення. Майбутнє соціального захисту пов'язане, з одного боку, із формуванням глобальної соціальної політики різних країн, і, з другого боку, з втручанням глобальних наддержавних організацій у соціальну політику та систему соціального захисту окремих країн.

Проведене дослідження дозволяє зробити наступні висновки.

По-перше, незважаючи на тенденції посилення економічних чинників, пріоритети соціального захисту світової політики залишаються важливим стратегічним аргументом. Системам соціального захисту сьогодні приділяється особлива роль у вирішенні глобальних проблем, досягненні соціальної справедливості, суспільної злагоди в межах капіталістичної системи господарювання.

ЛІТЕРАТУРА

Leisering L. Nation state and welfare state: an intellectual and political history // Journal of European social policy. - 2003. - Vol.13. - № 2.