правом укладати міжнародні договори, а також договори з іншими землями за виключною згодою федерального міністерства. Текст угоди попередньо повинен затверджуватись федерально-державним парламентом. Федеральний голова був наділений правом вето стосовно тих договорів, які суперечили загальнодержавним інтересам.

Разом з тим О. Ейхельман виділяє компетенції політично-федеративного об'єднання земель:

реалізація зовнішньополітичних зв'язків з іншими країнами;

реалізація війської політики;

фінансування зазначених функцій. Федерально-державна організація наділялась повноваженнями у сфері розподілу грошових засобів між землями пропорційно числу їх населення. На думку О. Ейхельмана, перелік спільних функцій союзної держави необхідно розширювати в напрямку юстиції та національної безпеки. Рішення та діяльність органів влади земель не повинні загрожувати зовнішній безпеці федерально-державної організації та порушувати права інших земель УНР. Федеративний принцип проекту Конституції О. Ейхельмана передбачав широку участь земель у формуванні п'яти гілок системи державної влади УНР.

Землі могли перекладати державні функції на повітове самоуправління, а повітове - на громадське. У залежності від кількості мешканців та особливості торгово-промислового життя, міста отримували статус або землі, або повіту, або громади. Система влади в повітах і громадах функціонувала на засадах автономного громадського самоврядування.

На думку Отто Ейхельмана, реформа місцевого самоврядування повинна базуватися на принципі демократично-республіканської державності, який не обмежується терміном «автономія» чи створенням широкої адміністративної децентралізованої традиційної одиниці місцевого самоврядування (земств і різного роду громад). Реформа місцевого самоврядування, наголошує науковець, потреба часу, реалізація якої забезпечить стабільний і міцний розвиток держави, піднімить рівень життя. Автор пропонує відмовитись від усталених поглядів про систему взаємовідносин «регіони - центр» з «всемогутнім суверенітетом» державної влади. «Ці відносини, - констатує О. Ейхельман, - мусять зійти з грунту абсолютної підлеглості само- урядових одиниць парламенту і перейти на положення такого зміненого раціонального стану, що наближається до федерально-об'єднуючого зв'язку державності з самоурядовими одиницями, як представництвом суспільства у публічно- правовому житті країни, - на спільній для обох сторін державній території» [2, с. 3].

Розкриваючи своє бачення організації місцевого самоврядування, О. Ейхельман акцентує увагу на двох питаннях: 1) структурі представницької влади на місцях; 2) формі реалізації виборчого права у місцевому самоврядуванні. Авто-номне самоврядування, підкреслює він, «є окремою владою нарівні з урядовою виконавчою владою, хоч і має з нею зв'язок у певних питаннях...; але принципово воно діє під загальною владою законів самостійно - воно автономно самоврядується. По суті своєї справи, місцеве самоврядування є урядуванням у державі, по місцевим справам, себто є цілком публічно-правовою справою, поруч з урядом, у своїй особливій автономній сфері» [1, с. 40]

Структура органів місцевого самоврядування має складатися з розпорядчого та виконавчого органу, який підпорядковується першому. Для ефективного функціонування системи місцевого самоврядування, підкреслює О. Ейхельман, необхідно чітко розмежувати повноваження розпорядчого та виконавчого органів влади.

Розпорядчий орган - постійно діюча установа, яка засідає періодично та приймає загальні постанови і приписи системи місцевого самоврядування; затверджує кошторис, фінансовий план; контролює процес виконання урядових рішень; формує виконавчі органи влади на місцях; видає безпосередні розпорядження у виконавчій сфері за певних обставин. Діяльність розпорядчого органу влади реалізується через певні форми його організації: загальні збори, Раду представників, референдум та збільшену Раду. До складу загальних зборів входило все активне населення, яке мало право голосу в місцевій громаді. На думку автора, організація таких зборів є прийнятною для невеликих громад (наприклад, в Англії такі збори проводились у громадах із чисельністю до 300 чоловік). Натомість Рада представників повинна функціонувати в громадах з великою кількістю населення на принципах справедливості, раціональності та доцільності з врахуванням «державно-громадських прав та інтересів». Члени Ради представників обираються місцевим населенням терміном на 5 років. Громадяни обирають до органів місцевого самоврядування певну кількість представників, збільшену в такий спосіб, щоб 2/5 або 1/3 цієї збільшеної кількості складали звичайне представництво, наділене розпорядчими повноваженнями. Склад звичайного представництва формується за певними принципами щорічно. У перший рік п'ятирічного терміну, на думку О. Ейхельмана, до складу звичайного представництва повинно входити: 1) 10 % обраних представників, які в попередні два періоди були в загальному, збільшеному складі представників; 2) 10 % тих представників, які протягом попередніх п'яти років були в загальному складі; 3) 10 % обираються з числа тих осіб, які в попередні два терміни входили до складу звичайного представництва; 4) 10 % обраних представників, які мають вищу і середню освіту; 5) 60 % (або більше, якщо перші 40 % не призначені в зазначений термін) обираються з числа всіх інших представників, але половина з них має належати до вікової категорії старшої 35-ти років. Кожного року 1/3 складу звичайного представництва вилучається шляхом жеребкування. Вакантні посади заповнюються членами загального представництва. До переваг перемінного складу звичайного представництва О. Ейхельман відносить контроль за роботою органів місцевого самоврядування та можливість залучати до співпраці широку кількість громадян. Варто зазначити, що склад звичайного представництва формувався шляхом жеребкування, а не за принципом оцінювання ефективності роботи обраного представника в системі місцевого самоврядування.

Для вирішення надзвичайних справ громади створюється збільшена Рада (надзвичайні збори), до складу якої входять всі представники загального (збільшеного) представництва. До компе-тенції надзвичайних зборів входить вирішення таких питань: прийняття бюджету в межах територіальної громади; затвердження щорічних фінансових звітів на