Найважливішими сферами соціальної активності інформаційного соціуму стають сфера освіти, науково-технологічна сфера, сфера масових комунікацій, інформаційна служба.

Інформаційна технологізація соціального життя сприяла формуванню нової концепції демократії - "комп'ютерної демократії", в якій інформація уособлює владу. Інформація замінила соціальну революцію. Тому владні структури, щоб завоювати свідомість громадськості, повинні вести з нею постійний діалог, налагоджувати гнучку й мобільну політику двосторонніх контактів. Посередником між владою і суспільством виступають "мас-медіа", незалежні засоби масової інформації (особливо електронні). Ще одним соціальним інститутом, що здійснює зв'язок з громадськістю, є система "паблік рилейшнз" (інститут відносин з громадськістю) [4, с. 447].

Виникає категорія "державна інформаційна політика" як складова соціально-економічної політики держави, що визначає основні завдання, цілі, напрями, принципи, форми і методи діяльності держави у інформаційній сфері. Саме інформаційна політика стає основним засобом вираження позиції держави і управління соціальними процесами під час переходу країни в іншу формацію - до інформаційного суспільства [2, с. 16].

Інформація - це одна з трьох основних субстанцій - поряд з енергією і матерією, - що створюють світ, в якому живе людина. Головним у визначенні її особливостей є те, що вона розглядається: не взагалі, а щодо окремої людини або суспільства; це те, що змінює світ, світоглядну систему індивіда [4, с. 450]. Необхідно висвітлити і таку понятійну складову інформації, як "інформаційний ресурс", який є основним об'єктом для подальшого процесу трансформації та переробки.

Аналіз даних тенденцій дозволяє визначити наступні етапи формування та розвитку "інформаційного ресурсу":

накопичення відомостей, даних, статистичних та дидактичних матеріалів для їх подальшої обробки та систематизації;

осмислення накопичених інформаційних структур, які спрямовані на різноманітні сфери суспільства та діяльності, аналіз даних та конструювання теоретичних моделей;

розробка конкретних напрямів та шляхів, інструментарію використання нових інформаційних технологій для удосконалення безперервної професійної освіти.

У ході суспільного розвитку сила та багатство дещо втрачають свій вплив. Дійсну ж владу дістають знання та інформація [20, с. 114]. Політика як одна з головних сфер суспільної діяльності вимагає спеціальних засобів обміну інформаційним ресурсом, встановлення та підтримки постійних зв'язків між різними носіями влади, а також між державою та громадянами. Це зумовлено самою природою політики як складноорганізованої,

цілеспрямованої суспільної діяльності, як спеціалізованої форми спілкування людей для реалізації групових і соціальних цілей та інтересів, що потребує використання спеціальних засобів масової інформації [22, с. 124].

Сьогодні, як і раніше, засоби масової інформації у тій чи іншій формі виконують низку загальних політичних функцій. Найважливіша з них - інформаційна, що відповідає потребам нового історичного типа суспільства - інформаційного. На підставі відомостей про найбільш значні для громадян та влади події формується громадська думка про діяльність уряду, парламенту, партій та інших політичних інституцій, про економічне, культурне життя суспільства. Це відноситься також і до електронних засобів масової інформації, які в часи використання новітніх інформаційних технологій дещо лідирують у відображенні подій сучасності.

Все це дозволяє пересічним громадянам, а також фахівцям своєї окремої галузі робити певний висновок про політичні події та процеси лише у тому випадку, якщо вона доповнюється освітньою функцією. Остання виявляється у поданні знань, які дозволяють адекватно оцінювати та впорядковувати інформацію, що їх отримують від мас-медіа та з інших джерел, правильно орієнтуватися у складному й суперечливому інформаційному просторі.

О. Тоффлер вбачає в засобах масової інформації паростки нової, вищої та гуманнішої цивілізації, інформаційного суспільства, реальний рух до "гетерогенної, особистісної, антибюрократичної, пошукової, мислячої, творчої держави", здатної розв'язати найгостріші конфлікти сьогодення [22, с. 130].

Нагальним завданням вироблення адекватного сприйняття інформації є необхідність у політичній соціалізації, у процесі якої людина засвоює культурні цінності та орієнтири, які ведуть до формування у неї якостей і властивостей, що дозволяють адаптуватися у певній політичній системі й виконувати певні усталені функції.

Виходячи з зазначеного треба наголосити на особливості формування світогляду та системи знань кожного фахівця нової генерації державних службовців, зорієнтованої на модернізацію управлінської діяльності відповідно до вимог часу [14].

На сучасному етапі інформатизація суспільства, його глобалізація зумовлюють швидке старіння знань. Це не означає, що фахівець їх втрачає, але з часом їх стає недостатньо для ефективного управління технікою та адміністративним персоналом [15]. Нова парадигма інформаційного суспільства потребує висококваліфікованих та

відповідальних кадрів, з відповідним освітнім рівнем і бажанням постійно професійно удосконалюватися.

Тому яскраво постає протиріччя між неупинно зростаючим інформаційним простором, швидко плинучими

інформаційними потоками, новими

інформаційними технологіями та слабо розробленою структурою психолого- педагогічних, методичних, науково

обґрунтованих шляхів та напрямів використання цих наукових досягнень для вирішень конкретних педагогічних та суспільно-значимих завдань з використанням прогресивних педагогічних технологій.

Процес навчання повинен стати безперервним. Це стає приоритетним напрямом діяльності системи післядипломної освіти. Для державної служби край необхідним інститутом стала розгалужена система центрів перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, керівників державних підприємств, установ та організацій.

Поширення інформаційних технологій у закладах системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців - один з