УДК 94(477.7)"18":316.343.633

Євтушенко О.Н., Миколаївський державний гуманітарний університет ім. Петра Могили

Особливості державного регулювання життєдіяльності селянської общини на півдні України в другій половині XIX століття

Стаття присвячена процесу державного регулювання селянської громади в південному регіоні України в післяреформений період.

This article deals with the processes of state regulation of a country community of southern region of Ukraine in the period after reform

Для другої половини ХІХ століття були характерними істотні зміни в політичному і правовому становищі багатомільйонного російського селянства, яке одержало "права стану вільних сільських обивателів, як особисті, так і майнові" [1, с. 37].

Імперська політика російського уряду протягом століть деформувала общинні традиції у Великоросії, а на півдні України, де цих традицій не було, насаджувала їх за допомогою створеної системи самоврядування, включаючи селянські домогосподарства в загальну систему державного управління, регулюючи виробничо-економічні відносини життєдіяльності селянської общини.

Актуальність даної проблеми полягає в тому, що виявлення особливостей державного регулювання життєдіяльності селянської громади в другій половині XIX століття дозволяє виділити не тільки загальні особливості для всіх регіонів, але й дозволяє глибше зрозуміти особливості життя селянської общини на півдні України в післяреформений період.

Самодержавна монархія, зберігаючи общину, з ії "обов'язковою круговою відповідальністю" [2, с. 25-26] за кожного свого члена, утримуючи селян на селі, на кабальних умовах змушувала їх "підкорятися встановленому способу

господарства" [3, с. 16], заважала вільному відходу, забезпечуючи поміщиків дешевою робочою силою, а державу - платниками податків.

Таким чином, уряд ст. 54 "Положення" [1, с. 48], закріпивши за громадою звичайно- правову функцію внутрісільського

розпорядження землею (переділ земель, розділ їх на постійні ділянки, сімейні розділи, заміна общинного користування землею подвірним (спадкоємним) володінням, мирські розкладки й розпорядження мирськими капіталами, контроль за цілісністю межових знаків та інш.), визнав мир (общину) основною господарською одиницею в організації сільськогосподарського виробництва.

Крім того, держава, прикріпивши селян до волості як поліцейської одиниці й передавши все управління селянськими справами міністерству внутрішніх справ, вирішувала третю проблему, яка в документах про реформу не вказувалася, але в таємних офіційних документах того часу постійно згадувалася, - це міркування соціальної безпеки [4, с. 382].

Через сход здійснювалося державне регулювання як суспільних, так і виробничо- економічних відносин життєдіяльності селянської общини, тому для регулювання виробничих відносин державою сходу були надані контрольні, судові й опікунські функції. До контрольних можна віднести такі, як облік податей, переділ землі, затвердження продажу селянами нерухомого майна (наприклад, будинку, який знаходився на землі общини) [5]; до судових - ті, де застосовувалася судова влада, тобто покарання (позбавлення права голосу окремих членів, винесення вироків про віддачу порочних селян у розпорядження уряду) [3, с. 224; 6]; до опікунських - призначення опікунів і піклувальників над майном малолітніх і здійснення обліку й перевірки їхньої діяльності [7; 8].

Як показують архівні матеріали, на сході вирішувалися важливі виробничо-господарські питання (земельні, випасу худоби, виділення пасовища та інші) [5; 9; 10].

Головним органом у волості, який регулював виробничо-економічні відносини, був волосний сход з виборних від сіл (один виборний від десяти дворів). У компетенцію волосного сходу входило велике коло питань і справ, пов'язаних з виробничо-господарською діяльністю общини. Це питання стосовно сімейних розділів; справи, що ставляться до общинного користування мирською землею: переділ земель, накладка й знижка тягол, остаточний розділ общинних земель на постійні ділянки та інш.; при дільничному або подвірному (спадкоємному) користуванні землею розпорядження ділянками мирської землі, яка за будь-яким випадком залишилась дозвільною або не складалася в подвірному користуванні; розкладка всіх казенних податей, земських і мирських грошових зборів, так само як земських і мирських натуральних податей, і порядок ведення рахунків за зазначеними податями і зборами та інш. [11; 12; 13; 14; 15; 16; 17].

Волосний сход приймав рішення, які стосуються всієї волості. До нього зверталися селяни, якщо не могли знайти допомоги на сільському сході. Прикладом може служити "Справа про прохання Якима Богослова про неправильний поділ косовиці" [9].

Законодавець, присвятивши цілий розділ "Положення" волостному сходу в питаннях регулювання виробничо-економічних відносин життєдіяльності громади, відразу ж обмежив діяльність сходу цими рамками, вказавши, що якщо ж сход буде мати судження й ухвалить вирок по предметах його веденню не підлеглим, то вирок вважається недійсним, а особи, що брали участь у його складанні, дивлячись за важливістю справи, або піддаються стягненню за рішенням мирового посередника, або передаються до суду [1, с. 53].

Однак фактично рішення приймало волосне правління. Воно завіряло договори й угоди, розписки про взяття грошей, майна в борг, землі в оренду на певний строк і встановлену плату; призначало опікунів, затверджувало заповіти та інше [1, с. 56]. Як приклад можна навести "Книгу для запису договорів й угод і засвідчення духівниць Новобузького волостного правління Херсонського повіту Херсонської губернії", що містить такі договори й угоди, які завірені сільським старостою м. Нового Буга при свідках [9].

Саме контроль за виробничо-економічними відносинами в життєдіяльності общини залишався за державною адміністрацією, адже селяни й після викупу земельних наділів ставилися до стану з істотними обмеженнями прав у порівнянні з іншими верствами населення.

Російське селянство, переселене із центральних губерній Росії на південь, легко мирилося із правом громади як захисниці їхніх інтересів. Селяни чітко усвідомлювали