УДК 35.082.3:35.082.2:323.39

Н.Ф. СЕЛЮТІНА

САМООЦІНКА РЕГІОНАЛЬНОЇ ПОЛІТИКО- АДМІНІСТРАТИВНОЇ ЕЛІТИ, ЩО ФУНКЦІОНУЄ У СПЕЦІАЛІЗОВАНІЙ (ЕКСПЕРТНІЙ) СВІДОМОСТІ

Запропоновано результати вторинного аналізу емпіричних даних соціологічних досліджень стосовно процесу самоідентифікації української регіональної політико-адміністративної еліти в період з 1998 р. по 2004 р.

In the article the results of the second analysis of the empiric given of sociological researches in relation to the process of self-appreciation of the Ukrainian regional political and administrative elite in a period with 1998 on 2004 are offered

До питання поділу суспільства на еліту й нееліту звертався ще Арістотель, який був прихильником теорії природної нерівності людей. Він вважав розподіл на панів та рабів не тільки справедливим, а й корисним. Проблема класової диференціації суспільства непокоїла вчених протягом всієї історії людства. Існування поділу суспільства підтверджував і М. Бердяєв. Він вважав, що із створення світу завжди правила, праве і буде правити меншість. Це правильно для всіх форм і типів управління, для монархії і демократії, епох реакційних і революційних. Питання лише в тому, управляє краща (аристократія) чи гірша (охлократія) меншість. Навіть у революціях і бунтах "панування черні створює свою обрану меншість, свій підбір кращих і сильніших у хамстві, перших із хамів, князів і магнатів хамського царства" [1].

Отже, поділ будь-якого суспільства на тих, хто управляє, і тих, ким управляють, є незаперечним фактом. Питання полягає в тому, хто саме управляє і ким саме управляють. Багато століть між ученими точиться дискусія, хто відіграє провідну роль у соціально-політичному розвитку - окремі видатні особи, група осіб (еліта) чи маси.

Метою даної роботи є аналіз процесу самоідентифікації української регіональної політико-адміністративної еліти в період з 1998 р. по 2004 р.

У сучасній Україні формування постноменклатурних позицій у системі управління та інституціоналізація ринку відбуваються на основі синтезу організаційно-політичних ресурсів, власності й соціального капіталу. Якщо в першій половині 1990-х рр. перспективи широкого доступу українського суспільства до ресурсів впливу, виробництва політичних рішень і встановлення контролю за соціальними нерівностями ще уявлялись реальними, то наприкінці 1990-х рр. чітко визначився реверсивний інституціональний зсув до вироблення жорстких селективних механізмів доступу до вищезазначених ресурсів. У відповідь на такі процеси активні соціальні групи суспільства, класоподібні спільності почали шукати, виокремлювати та обмежувати доступ до інших ресурсів, які не належать політичній сфері, але забезпечують життєві шанси [5].

Дослідження соціально-групової структури дає можливість визначити конфігурації позицій та їхньої групової наповненості. І тому питання про соціальну самоідентифікацію стають одним з найбільш адекватних інструментів дослідження: "...кінцевим продуктом відтворення соціуму в перспективі співвідношення структури та дії є не верстви і групи, не позиції і статуси самі по собі, але ідентичності - інституційно санкціонована, соціально визнана, особистісно вагома і соціально підтверджена відповідність (сумісність) індивіда і позиції, яку він займає в стратифікованому просторі" [8].

В українському соціальному середовищі формуються макросоціальні утворення, які набувають ознак соціальних класів. "При цьому становлення соціальних класів є не реалізацією послідовності: ресурси - структурні позиції - свідомість - дія, а результатом взаємного визначення структури, культури та дії, гри діяльнісно-структурних потенціалів" [5].

У 2000 р. дослідники Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна спробували вирішити питання, які ціннісно-групові ідентифікації можуть визначати сильні області тяжіння соціального простору українського суспільства й стати основою процесу утворення соціальних класів [4]. Дослідження проводилось соціологічним факультетом Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна і Східноукраїнським Фондом соціальних досліджень у листопаді 2000 р. за темою "Соціальна структура українського суспільства на порозі третього тисячоліття". Опитано 1800 респондентів за загальнонаціональною вибіркою, що репрезентує населення країни старше 18 років за статтю, віком, регіоном мешкання і типом населеного пункту. У результаті факторного аналізу отриманих емпіричних даних за ознаками ціннісних самоідентифікацій з соціальними групами було виділено чотири групи-фактори: бізнесмени-підприємці, селяни, інтелігенція, робітники. Державні чиновники, у т. ч. і політико-адміністративна еліта, є складовою двох класів: бізнесменів-підприємців та інтелігенції. У першому вона входить до соціального ядра, тобто є основною частиною класу, а в другому - формує периферійну область.

Таким чином, політико-адміністративна еліта в Україні не проявилась як окремий клас управлінців чи політиків, її представники на межі 1990 - 2000 рр. вбачали свою соціальну близькість із класом бізнесменів-підприємців та лише частково з інтелігенцією. Це знаходить відображення в міцному переплетінні в українському соціумі бізнесу та влади.

Наведені вище самоідентифікації - це бачення українців, отримані в ході масового опитування. Далі зосередимо увагу на уявленнях представників регіональної політико-адміністративної еліти про себе як провідну соціальну групу, що має безпосереднє відношення до прийняття політичних та адміністративних рішень у межах певної адміністративно-територіальної одиниці.

Дослідження базується на емпіричних даних, які було отримано в результаті проведення соціологічного дослідження серед державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування Північно-Східного регіону України (Харківська, Луганська, Полтавська і Сумська області) [2; 3]. Дослідження проводились методом експертного опутування, загальна кількість респондентів у 2004 р. - 94 особи, у 1998 р. - 200 осіб.

Перш за все постає питання інтерпретації поняття "регіональна політико-адміністративна еліта", яке функціонує в спеціалізованій (експертній) свідомості. Узагальнивши результати експертного опитування 1998 р., сформовано таке розуміння: регіональна політико-адміністративна еліта - це ті, хто займає керівні посади в регіоні, має відношення