У 2004 р. спостерігається суттєва зміна в уявленнях про еліту серед її представників і переделітного прошарку. Важливим в їх оцінках є наділення еліти позитивними морально-якісними характеристиками, які цілком співвідносяться з первинним змістом даного поняття, наданим В. Парето. На думку опитаних, еліту від інших суспільних груп відрізняє наявність високих інтелектуальних здібностей разом з освіченістю та професіоналізмом. Акцентування здійснюється на моральній складовій ідентифікації еліти, відзначаючи "відповідальність за власні вчинки", "турботу про суспільство", "патріотизм щодо своєї держави".

Наступне питання, яке треба вирішити для визначення самооцінки регіональної політико-адміністративної еліти, - якою мірою теоретичні ознаки групи, представлені в науковій літературі, перетинаються з ознаками, що отримали відбиття в спеціалізованій свідомості? Для порівняння зупинимось на сукупності ознак, що мають бути притаманними політико-адміністративній еліті [6]: відносна самостійність щодо суспільства; вищий соціальний статус у політичній сфері та престижність соціального становища; політична влада та орієнтованість на владу; відносний збіг цілей та інтересів, групова свідомість; сила волі та харизматичність, тяжіння до лідерської ролі; здатність до прийняття важливіших державних рішень та готовність нести відповідальність за них; односпрямований вектор кар'єрних устремлінь; почуття приналежності до касти обраних. До даного переліку можна додати ще й таку ознаку еліти, як психолого-особистісні якості, які визнані обов'язковими для виконання елітою своїх функцій.

Емпіричні дані стосовно основних ознак еліти, отримані в результаті експертних опитувань, не суперечать вищезазначеним теоретичним якостям. У 2004 р. експерти серед основних ознак регіональної політико-адміністративної еліти, виділили високий рівень її компетентності у певній сфері діяльності - 44 %, авторитет та популярність у суспільстві - 37, інтелектуальні здібності і високий рівень освіти - 36 %. Таким чином, найголовнішими ознаками еліти вони вважають, перш за все, якісні, особистісні характеристики еліти; а потім функціональні - вплив на прийняття життєво важливих для країни (області) рішень - 23 %; фінансово-майнові - наявність великих коштів та власності - 21 та позитивний досвід і наявність визначних досягнень у певному виді діяльності - 14 %. Цікаво, що позиційні ознаки еліти знаходяться на нижчих щаблях цієї ієрархії відповідей: керівні посади в органах державної влади - 10 % і в бізнес-структурах - 5 %. Родинні та поведінкові характеристики склали незначну частину відповідей - по 6 %, тобто впливові родичі й друзі в органах влади та елітарний спосіб життя не є ознаками еліти, з точки зору експертів.

Порівняно з 1998 р. спостерігаються суттєві зміни в уявленнях представників регіональної політико-адміністративної еліти про її ознаки. У 1998 р. спостерігалася протилежна картина: пріоритетними визначались позиційно-функціональні та майнові ознаки - керівна посадова позиція (73 %), ставлення до прийняття важливих для суспільства рішень (58 %), найбагатші (54 %) (респондентам пропонувалось обрати не більше трьох варіантів відповідей). У складі другорядних ознак вважались якісні - інтелектуали (8 %), найбільш компетентні (6 %), авторитети суспільної думки (2 %), престижна освіта (1 %). Підґрунтя цих поглядів полягає в радянському минулому. Саме в радянський період, у т.ч. і через другорядну роль виборних органів, регіональна політико-адміністративна еліта формувалась не стільки за критерієм компетентності, скільки за ознакою лояльності до керівництва, до влади. Після визначення лояльності враховувались соціально-професійна приналежність, походження, стать, вік, освіта, національність.

Отже, відмічені зміни у визначенні ознак регіональної політико-адміністративної еліти відбивають певні трансформаційні процеси у пострадянському суспільстві. Такі зміни можуть розглядатись як ознаки того, що в Україні у період до 2004 р. поступово закладались основи для становлення професійної, досвідченої, інтелектуальної, висококваліфікованої політико-адміністративної еліти.

При спробі визначити склад регіональної політико-адміністративної еліти в дослідженні 2004 р. перевага була за виконавчою владою на місцях - голова і керівники обласної державної адміністрації (67 і 23 %), голови райдержадміністрацій (38 %); друге місце посіли представники великого бізнесу 30 %; потім виборчі посадовці та депутати рад - голова обласної ради (27 %), голови райрад в області та місті (20 %), депутати обласної та міських рад (15 та 6 %), міські голови (14 %); так звані "силовики" - керівники правоохоронних органів області - 22 %.

Як видно з наведених даних, на регіональному рівні елітний статус місцевого самоврядування значно нижчий, ніж виконавчої влади, що йде не на користь українській демократизації та децентралізації.

Результати експертного опитування 2004 р. показали, що представники регіональної політико-адміністративної еліти та переделітного прошарку (особи, які ще не входять до елітного складу, але вже мають достатній позиційний та суб'єктний потенціал для інкорпорації [7]) не ставлять собі за першочергову мету увійти до елітного загалу (рис. 1).

Рис. 1. Розподіл відповідей на запитання: чи хотіли би Ви самі належати до регіональної управлінської еліти? (2004 р., до опитаних, у %).

Такий розподіл відповідей може обумовлюватись: а) наявністю протиріччя між уявленнями про еліту представниками еліти й переделіти і ознаками, якостями існуючої регіональної політико-адміністративної еліти; б) небажанням брати на себе відповідальність за управлінську діяльність у складних політико-економічних умовах.

Цікаво, що респонденти, які бажають увійти до лав еліти, ставлять