за мету, перш за все, - покращання рівня життя більшості населення (27 %) через застосування своїх професійних умінь та навичок (17 %) і отримання доступу до здійснення впливу на прийняття важливих рішень щодо розвитку регіону (21 %), а вже потім покращення матеріального становища власної родини (5 %), отримання авторитету серед широкого кола громадськості (4 %), отримання можливості впливати на життя людей (4 %). Отже, потенційна еліта в пріоритетах поєднує суспільні інтереси та особистісні претензії на суспільний вплив.
Якщо проаналізувати стратифікаційну самоідентифікацію, то, за визначенням експертів у 2004 р. вона підвищилась порівняно з 1991 р. несуттєво (рис. 2 а). Зростання відбулося за рахунок збільшення тих, кого можна віднести до середнього щабля владної ієрархії, а верхівка, тобто регіональна політико-адміністративна еліта не зазнала політичних змін. Це значно відрізняється від самооцінок 1998 р. (рис. 2 б), в яких експерти визначили своє суттєве переміщення з нижчих щаблів влади до вищих. Причому в 1998 р. спостерігається більша визначеність респондентів - 3 %, на відміну від 2004 р. - 18 %.
Наведені дані свідчать про активізацію стратифікаційних процесів в елітній соціальній групі в період 1991 - 1998 рр. (саме в ці часи відбувалась потужна інкорпорація української політико-адміністративної еліти) і про подальше уповільнення цих процесів в українському суспільстві. Це надає можливість зробити висновок про формування певної більш чи менш усталеної сукупності еліти як соціально-групового утворення.
Рис. 2. Суб'єктивні оцінки соціальної мобільності і соціального розшарування представників переделіти групи (за експертними оцінками).
Відповіді експертів щодо самооцінки знаходження на суспільній сходинці в 1991 р. і 1998 р., 2004 р. (де на дев'ятій позиції знаходяться ті, хто має найбільший вплив на прийняття важливих для суспільства рішень, а на першій - ті, хто не здатний робити ніякого впливу)
Проте це уповільнення не привело до впевненості опитаних у майбутньому, до задоволення своїм суспільним становищем, до відчуття свободи, хоча опитані 2004 р. ще не втрачають оптимізму та плекають надію на поліпшення політико-економічної ситуації в країні (рис. 3). Отже, за шість років, що минули між опитуваннями, значно погіршилось самовідчуття представників політико-адміністративної еліти: з'явився страх і відчай, зросли тривога і обурення. Подібні настрої серед провідної
Рис. 3. Відповіді експертів на питання: які настрої є характерними останнім часом для Вас (до опитаних, %)
Таким чином, у результаті вторинного аналізу емпіричних даних соціологічних досліджень отримано такі висновки:
Визначено соціальну близькість української політико-адміністративної еліти з економічною елітою і частково з інтелігенцією, що свідчить про тривалість формотворчих елітних процесів у сфері державного управління.
Виявлено особливості інтерпретації поняття "регіональна політико-адміністративна еліта" та її ознак, що функціонує в спеціалізованій (експертній) свідомості. Це дає можливість засвідчити позитивний зсув в уявленнях представників еліти: включення ціннісних ознак до позиційно-функціональних. Така трансформація поглядів і базових понять представників регіональної політико-адміністративної еліти та перед-елітного прошарку мають бути основою формування професійної, інтелектуальної української політико-адміністративної еліти.
верстви населення є негативними факторами функціонування системи державного управління в Україні.
Регіональна політико-адміністративна еліта, принаймні Північно-Східного регіону у 2004 р., не повною мірою виступає престижною суспільною групою. Це демонструє значна відсутність інкорпораційних прагнень представників переделітного прошарку. Визначено також різну мотивацію прояву суб'єктного потенціалу між регіональною політико-адміністративною елітою і переделітою: перші переймаються більше власними проблемами, інші орієнтовані на суспільні, особливо на розвиток регіону. Це може бути результатом протиріччя між уявленнями про еліту, про її суб'єктний потенціал та існуючим станом справ (реальною політико-адміністративною елітою і небажанням брати на себе відповідальність за управлінську діяльність у складних політико-економічних умовах).
Установлено уповільнення елітних стратифікаційних процесів в українському суспільстві, яке не дає можливості говорити про завершеність становлення регіональної політико-адміністративної еліти як соціальної групи, про що свідчать і її настрої.
Зниження позитивних настроїв серед представників еліти та переделіти в період з 1998 - 2004 рр. виступає негативним фактором функціонування системи державного управління в Україні. Відсутність активного прогнозованого кар'єрного зростання і стабільності, впевненості у майбутньому в органах державної влади регіонального рівня призводить до низької задоволеності еліти своїм соціальним становищем, що негативно впливає на мотивацію діяльності, а значить і на прояв суб'єктного потенціалу регіональної політико-адміністративної еліти.
Література:
1. Бердяев Н. Философия неравенства. - М., 1990.
2. Звіт за результатами дослідження "Роздуми про соціально-політичну ситуацію і функціонуючу регіональну управлінську еліту" (листопад-грудень 2004 р.) Інформаційно-аналітичного відділу ХарРІ НАДУ. - Х., 2004. - 41 с.
3. Звіт про результати моніторингу соціально-політичної та економічної ситуації в Харківській області за період з 1 жовтня 1998 р. по 1 листопада 1999 р. Інформаційно-аналітичного відділу ХарРІ УАДУ. - Х., 1999.
4. Куценко О.Д. Деятельностно-структурный потенциал трансформационных процессов: к разработке концепции классообразования: Дис. ... д.соц.н.: 22.00.01. - Х., 2001. - 416 с.
5. Куценко О.Д. Самоидентификации с классами: проявление образа классовой структуры постсоветского общества // Классовое общество. Теории и экономические реалии / Под ред. С. Макеева. - К.: Ин-т социологии НАН Украины, 2003. - С. 194 - 220.
6. Политическая социология: Учеб. для вузов / Под ред. чл.-корр. РАН Ж.Т. Тощенко. - М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2002. - 492 с.
7. Селютіна Н.Ф. Суб'єктний потенціал політико-адміністративної еліти // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр. Одеського регіонального інституту державного управління. - Одеса: ОРІДУ НАДУ, 2006.