цієї категорії посадовців, то підвищення кваліфікації не пройшли майже 17 тис. осіб або 18,4 % посадових осіб місцевого самоврядування. У цих оцінках не враховано, що близько 240 тис. депутатів місцевих рад не отримують цільових освітніх послуг. Між тим, за матеріалами Міністерства регіонального розвитку та будівництва, на останніх місцевих виборах понад 50 % депутатів різних рівнів обрано вперше.
Отже, без необхідної кваліфікації посадових осіб, службовців органів місцевого самоврядування, депутатів місцевих рад проведення ґрунтовної реформи публічної адміністрації на місцях неможливо.
Націленість на підвищення конкурентоспроможності - головна умова стратегічного розвитку кожного міста, кожного населеного пункту держави. Сучасні міста, як і корпорації, перебувають в умовах конкуренції і виборюють право за залучення інвестицій і створення нових робочих місць, тобто в кінцевому рахунку - за підвищення рівня життя і розширення перспектив розвитку. Тому основними проблемами вважаються:
· необхідність оптимізації системи управління міським господарством;
· дефіцит кваліфікованих керівників, здатних вирішувати принципово нові завдання в сучасних умовах;
· колізії, що виникають між муніципалітетами і виконавчою владою на місцях, пов'язані переважно з розподілом повноважень і компетенції та
· принципами формування місцевих бюджетів.
Первинним суб'єктом місцевого самоврядування Конституція України проголошує не адміністративно-територіальну одиницю, а територіальну громаду як певну самоорганізацію громадян, об'єднаних за територіальною ознакою з метою задоволення своїх законних прав та інтересів. Сільські, селищні та міські ради можуть мати свої виконавчі органи, а їх правовий статус, порядок утворення, реорганізації та ліквідації визначається законом.
На наш погляд, обов'язковими елементами державної політики щодо місцевого самоврядування повинні стати:
· концепція організації місцевої влади в різних рівнях адміністративно-територіального устрою;
· під концепцію має бути розроблений і прийнятий пакет законів, що регулюють діяльність органів місцевого самоврядування та органів державної виконавчої влади в територіях, їх взаємодію, порядок вирішення спорів між ними;
· потрібно відпрацювати механізм обрахунків органами місцевого самоврядування бюджетних надходжень і видатків та механізм перерозподілу фінансових ресурсів між органами місцевого самоврядування залежно від суми коштів, що формуються на їх території, та необхідних видатків для забезпечення приблизно однакового рівня життя в різних регіонах країни [4, с. 269];
· необхідно забезпечити існування у структурі державної виконавчої влади орган (інститут представника Президента в регіоні), який опікувався б проблемами місцевого самоврядування і допомагав би цим органам у вирішення складних проблем, особливо в частині виконання державних функцій, переданих місцевому самоврядуванню;
· у процесі прийняття рішень з питань місцевого самоврядування держава зобов'язана проводити консультації з представниками органів місцевого самоврядування і враховувати їх інтереси [Там само, с. 269];
· необхідно створити загальнонаціональну систему підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації посадових осіб та службовців органів місцевого самоврядування, на основі безперервності та наступності, зокрема практики навчання осіб, вперше прийнятих на службу в органи місцевого самоврядування та навчання депутатів місцевих рад.
Сьогодні Україна потребує вдосконалення регіональної політики та місцевого самоврядування. Цей процес зумовлений інтеграційними зусиллями України щодо наближення до європейських стандартів. У країнах Європи органи влади, які були обрані населенням, не тільки не призвели до розладу системи влади, а й поліпшили надання послуг населенню, вивільнили високий потенціал місцевої активності населення і дали змогу державі зменшити опіку над місцевими проблемами. Позитивним є також те, що формування місцевої влади відбувалось поступово і комплексно під контролем держави. Зменшення повноважень місцевої державної адміністрації супроводжувалось зростанням компетенції місцевого самоврядування і зростанням фінансових ресурсів, якими володіють низові ланки самоврядування. Європейський досвід підтверджує можливість і необхідність запровадження децентралізації влади в державі, якщо до цього готова і державна влада, і саме суспільство. Успішність такого реформування можливе лише за умови його поступовості і комплексності.
Водночас реформування місцевого самоврядування передбачає необхідність змін у чинному законодавстві, а саме в Конституції України, Законах України "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про Державний бюджет України", "Про адміністративно-територіальний устрій України", "Про органи самоорганізації населення", "Про комунальну власність", "Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів", "Про місцеві державні адміністрації", "Про місцеві податки та збори" та ін.
За оцінкою британського дослідника Ст. Хенсела, ефективне управління сприяє поліпшенню ділового та інвестиційного клімату і значно підвищує рівень довіри закордонних інвесторів і партнерів, при цьому стан адміністративної й управлінської системи їх цікавить значно більше, ніж політичні переконання владних еліт.
Разом з тим згідно з експертними прогнозами багатьох західних аналітиків, у найближчі роки суттєвих поліпшень системи муніципального управління в Україні не очікується. Таке занепокоєність має досить вагомі підстави. Темпи змін в органах місцевого самоврядування поки що відстають від загальної динаміки змін у країні.
Саме тому основними напрямами реформування системи муніципального управління в сучасних умовах повинне стати впровадження новітніх технологій управління і підготовка нового покоління управлінців.
Актуальним сьогодні є поєднання довгострокового бачення і конкретності негайних дій для вирішення проблем розвитку кожної територіальної громади України. Тому комплексний підхід до управління муніципальними процесами найбільш адекватно відповідає сучасним вимогам. Це багаторівнева система заходів, спрямована на ефективну організацію, аналіз, діагностику і прогнозування різноманітних видів діяльності на території конкретної територіальної громади, з раціональним використанням людського, матеріально-технічного, природно-ресурсного потенціалів і забезпеченням охорони довкілля і добробуту населення.
Отже, залишення ситуації в існуючому стані призводить, з одного боку, до неможливості публічної адміністрації на місцях надавати якісні публічні послуги громадянам