Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент





УДК 351

УДК 351.862.4:321.72:342.34

Ю.Д. ДРЕВАЛЬ

ДО ПИТАННЯ ПРО ТЕОРІЮ ПЕРЕХОДУ ВІД АВТОРИТАРИЗМУ ДО ДЕМОКРАТІЇ

Розглянуто теорію переходу від авторитаризму до демократії. На прикладі функціонування парламентів уточнено положення щодо етапів переходу та консолідації демократії.

The theory of transition from authoritarianism to democracy was examined. The provisions as for the periods of transition and consolidation of democracy were specified on the example of functioning of parliaments.

Демократизація - це процес, за допомогою якого колишні авторитарні держави намагаються встановити політичну систему з більшою мірою участі громадян в управлінні і більшою прийнятністю влади до запитів громадян.

За понад півтора століття до такого процесу прилучалися десятки країн, що, звичайно, не могло залишитися поза увагою дослідників. Хронологічно "першу хвилю" демократизації обмежують 1828 - 1926 рр., а "другу хвилю" - 1943 - 1964 рр. Але становлення демократизації (чи "транзитології", "демократичного транзиту" або "теорії переходу від авторитаризму до демократії") як наукового напрямку досліджень перехідних суспільств завдячує португальській революції 25 квітня 1974 р., від якої бере початок "третя хвиля" демократизації.

Предметом транзитології є дослідження комплексу питань, пов'язаних із процесом переходу від авторитарного режиму до демократії. До них, як правило, відносять "стартові умови" (залежність переходу від соціокультурного стану суспільства), етапи чи стадії переходу, його моделі, загрози стагнації чи навіть "реверсивного розвитку", а також кінцеву мету. Наявність зазначених концептів засвідчує те, що транзитологію дійсно можна розглядати в якості дослідної галузі знань.

У дослідженні транзитології чітко простежуються два етапи: перший, що представляє її класичну парадигму (друга половина 70-х - початок 90-х рр. ХХ ст.; "третя хвиля" - Дж. Марч, Дж. Олсен, Д. Растоу, А. Тофлер, почасти С. Хантінгтон та ін.); другий, сучасний, першочергово націлений на з'ясування переходу в посткомуністичних суспільствах (А. Браун, В. Банс, В. Гельман, Г. О'Доннел, Т. Карозерс, У. Кейс, Т. Кузьо, С. Копштейн, Х. Лінц, М. Макфол, В. Полохало, Л. Сморгунов, А. Степан, О. Фісун, почасти - Л. Даймонд, С. Хантингтон та ін.).

У працях зазначених учених детально опрацьовано комплекс питань, віднесених до класичної парадигми транзитології, першочергово, стосовно "стартових умов" та етапів переходу. Проте поки що залишається недостатньо опрацьованою проблема демократизації колишніх радянських країн, у т. ч. й України.

До того ж, досить часто "демократизацією" називають будь-які сучасні суспільно-політичні процеси, без огляду на науково опрацьовані та емпірично вивірені критерії. Словосполучення "в умовах демократизації." чи "під впливом демократизації." зустрічаються в сотнях рукописів, але інколи вони не мають ніякого смислового навантаження. Такий підхід не лише затушовує сутність явища, що розглядається, а й деструктивно впливає на транзитологію в цілому.

Завданнями даної роботи, з урахуванням наведеного стану досліджень, є:

· уточнення і систематизація напрацювань стосовно етапів демократичного транзиту та його кінцевої мети - консолідації демократії;

· виведення авторської моделі "пострадянського транзиту";

· аналіз інституційної складової демократизації на прикладі парламентів і парламентаризму.

Концепція виходить з абсолютної неможливості безпосереднього і швидкоплинного переходу до демократичного суспільства. Адже воно має ґрунтуватися не лише на гаслах і бажанні, а й на достатньо зрілих суспільних, політичних, правових, соціальних відносинах. Згідно з напрацюваннями американського дослідника Д. Растоу, зробленими ще 70-х рр. ХХ ст., єдиною попередньою умовою визнається національна єдність [6, с. 6-7], але події 1990-х рр. вказують на необхідність появи всебічних передумов демократизації, та, в разі недостатності передумов, загрози "реверсивного розвитку" (тобто повернення до вихідної стадії чи "сповзання" до авторитаризму). Відтак, чим більш зрілим є сукупність соціокультурних та економічних передумов, тим вищою є можливість успішного проведення демократизації, і навпаки.

Складовою частиною теорії, покликаною конкретизувати окремі положення і наблизити її до розуміння сутності перехідного суспільства, є з'ясування етапів (стадій) демократичного транзиту. Як правило, мова йде про три чи чотири стадії. За Д. Растоу, наприклад, "при переході до демократії послідовність має бути такою: від національної єдності як підґрунтя демократизації, через боротьбу, компроміс і звикання - до демократії" [6, с. 14]. Таке визначення стадій, за нашим баченням, страждає надмірною абстрактністю. До того ж, воно виведене у відносно далекі 70-ті рр. попереднього століття і не враховує сучасних реалій. Більшу практичну значущість, на наш погляд, має чотирифазна модель, виведена його співвітчизником Ф. Шміттером: 1) лібералізація недемократичного режиму; 2) переговори і укладання угод; 3) прийняття рішень; 4) консолідація демократичних інститутів, звикання суспільства до нових політичних механізмів [11].

Для подальшого аналізу слід деталізувати поняття "консолідація демократії", яке посідає чільне місце в напрацюваннях транзитологів і має методологічне значення. Ф. Шміттер, наприклад, акцентує увагу на відносинах співробітництва і конкуренції, які приходять на заміну епізодичним угодам, половинчатим нормам і випадковим рішенням [11, с. 17]. Російський дослідник Л. Сморгунов ключовим у цьому відношенні вважає не суб'єктивне сприйняття норм і цінностей, а надійність подальшого існування демократичних інститутів, відсутність загрози реверсійних процесів [7, c. 225]. Відомий американський соціолог І. Валлерстайн виходить з неможливості виведення якоїсь єдиної формули демократичного зразка і вважає за необхідне говорити про "переважно демократичну систему", головним критерієм якої є розвиток на власній основі ("демократія як можливості") [1, с. 82-83]. Професор Гарвардського університету С. Хантингтон при цьому робить акцент на укріпленні політичних інститутів, першочергово - інститутів виборів та політичних партій [9].

Погоджуючись


Сторінки: 1 2 3 4