УДК 352.071

Л. В. НАБОКА

УДОСКОНАЛЕННЯ НОРМАТИВНО-ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ СИСТЕМИ ОРГАНІВ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ

Обґрунтовано підхід до оновлення змісту нормативно-правових актів, якими регулюється діяльність органів виконавчої влади. Доведено, що його використання сприяє формуванню законодавчої бази, здатної забезпечити взаємоузгоджене функціонування, ефективну співпрацю суб'єктів і об'єктів державного управління, цілісність системи в цілому.

The approach to the renovation of content of the normative and legal acts, which regulate the executive power bodies activity, have been substantiated. The usage of the mentioned approach contributes to formation of the legal base able to ensure agreed functioning, effective collaboration of subjects and objects ofpublic administration, integrity of the whole system.

Проведення адміністративної реформи в Україні зумовлює необхідність суттєвого підвищення ролі місцевого самоврядування, обмеження впливу держави на всі процеси, що відбуваються в суспільстві. У Державній стратегії регіонального розвитку України на період до 2015 р. створення інституціональних умов для регіонального розвитку передбачається шляхом зміни територіальної організації влади, наближення її до європейських стандартів; деконцентрації владних повноважень, їх перерозподілу між місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування з дотриманням принципів децентралізації та субсидіарності; зміни функцій місцевих державних адміністрацій - їх перетворення з органів загальної компетенції у структурі виконавчої влади на контрольно-наглядові; запровадження систем управління якістю адміністративних послуг відповідно до національних і міжнародних стандартів (ISO серії 9000) тощо [2]. Реалізація цих заходів потребує глибокого осмислення якості правового, організаційного, інформаційного, кадрового та матеріально-технічного забезпечення діяльності органів влади на всіх рівнях управління, а особливо на територіальному.

Концептуальні підходи до організації та вдосконалення державного управління відображено в роботах В. Авер'янова, Г. Атаманчука, В. Афанасьєва, В. Бакуменка, Ю. Битяка, В. Кампо, В. Козбаненка, О. Крупчана, В. Мамонової, Н. Мельтюхової, Н. Нижник, Г. Одінцової та ін. Однак поза увагою дослідників залишаються питання аналізу якості нормативно-правового забезпечення, що регламентує і розкриває внутрішню організацію діяльності органів виконавчої влади, визначає його спроможність забезпечити взаємоузгоджене функціонування суб'єктів і об'єктів управління системи органів виконавчої влади.

Мета даної статті полягає в обґрунтуванні підходу до оновлення змісту нормативно-правових актів, якими регулюється діяльність органів влади та має забезпечуватися цілісність та упорядкованість їх роботи.

Доцільно погодитися з думкою вчених про те, що визначені Конституцією України засади організації виконавчої влади не досить рівномірно характеризують порядок утворення окремих органів управління, в загальних рисах визначають особливості їхнього функціонування [3, с. 17]. Це пояснюється перш за все тим, що більшість питань компетенції і повноважень державних установ урегульовуються окремими законодавчими актами, розробка яких відбувалася у різний проміжок часу, за різних політичних умов та пріоритетів державної політики, тому вони можуть різнитися цілями, вимогами до результатів. Така ситуація у сфері правового забезпечення не сприяє формуванню цілісності, взаємоузгоджуваності та скоординованості функціонування органів влади. Тому потребують детального розгляду й ретельного наукового обґрунтування зміст і перелік тих нормативних актів, якими мають урегульовуватися діяльність основних співсуб'єктів управління на територіальному рівні, щоб убезпечувати від дублювання повноважень, сприяти подоланню суперечностей та створити умови для запровадження єдиного порядку спільної роботи всіх учасників державно-управлінських відносин.

Базовим нормативним документом, основою для розробки інших форм правового регулювання у сфері виконавчої влади має стати закон про систему органів виконавчої влади в Україні. Саме в ньому мають конкретизуватися положення Конституції щодо засад організації та діяльності системи органів виконавчої влади, їхні цілі, завдання, принципи управління, класифікація установ, сутнісні особливості їх роботи, характер відносин і зв'язків як у внутрішньому середовищі системи "Виконавча влада", так і специфіка відносин з іншими організаціями, підприємствами різних форм власності й підпорядкування, що утворюють зовнішнє середовище; передбачатися принципи розподілу функцій та повноважень, джерела фінансування тощо (табл.).

Перевага такого підходу до організації діяльності системи органів виконавчої влади дозволяє забезпечити взаємоузгоджуваність цілей, завдань, компетенції і повноважень різноманітних її складових. Формування інших нормативних актів має визначатися специфікою діяльності кожного конкретного органу управління.

Наприклад, нестабільність політичної ситуації в державі зумовлювала тривалу відсутність закону "Про Кабінет Міністрів України" і є однією з причин його неналежної якості. Однак існування цього нормативного документа в переліку актів, якими регулюється діяльність органів системи виконавчої влади, - це нагальна потреба їх ефективного функціонування. Адже Кабінет Міністрів України - "вищий орган у системі органів виконавчої влади" [1], її координаційний центр. Чітке визначення його правового статусу, компетенції, функцій і повноважень, складу учасників, форм їх підпорядкування, сутність і сфери взаємодії з Президентом України та Верховною Радою України має значно стабілізувати як політичну ситуацію в країні, так і сприяти зосередженню діяльності сукупності органів виконавчої влади на розробці ефективної державної політики, застосуванні таких форм її реалізації, які є адекватними умовам ринкового середовища. З урахуванням положень наведених вище документів має розроблятися структура центральних органів виконавчої влади, формуватися Положення, що регламентують їх діяльність.

Реалізація другого етапу адміністративної реформи в Україні спрямована на забезпечення якісного поліпшення організації системи управління на територіальному рівні. Тому ухвалення закону "Про здійснення територіального управління" сприятиме ефективному врегулюванню державно-управлінських відносин між усією сукупністю суб'єктів та об'єктів, що розміщені в межах адміністративних одиниць; визначенню основних принципів взаємодії центральних і територіальних органів влади (у тому числі з органами місцевого