місцеві державні адміністрації"). Найбільш ефективним механізмом є можливість створення спільних органів та організацій та укладення договорів між місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування для здійснення спільних програм (ч. 5 ст. 35 Закону).
Адміністративна діяльність органів місцевого самоврядування має підзаконний, організаційно-розпорядчий характер через те, що муніципальні органи здійснюють свої управлінські функції на підставі законів. Проте, у процесі реалізації своєї компетенції, втілюючи в життя положення законодавства України, муніципальні органи уповноважені ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" приймати свої нормативні та інші акти у формі рішень. Таким чином, здійснення організаційної та розпорядчої діяльності органів місцевого самоврядування має юридично-владні ознаки і супроводжується застосуванням різних правових засобів нормотворчого, розпорядчого та юрисдикційного (правоохоронного) характеру.
Основним призначенням організаційно-розпорядчої діяльності органів місцевого самоврядування є здійснення основних завдань і функцій місцевого самоврядування: відстоювання, реалізація та захист законних прав, свобод та інтересів відповідних територіальних громад від імені останніх.
Відповідно до ч. 3 ст. 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування у своїй організаційно-розпорядчій діяльності керуються Конституцією України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийняті в межах їх компетенції [7, ст. 24].
Характерною рисою чинного законодавства України є правові норми, спрямовані на захист інтересів місцевого самоврядування. Так, Конституція України надала повноваження встановлювати законність чи незаконність рішень органів місцевого самоврядування тільки судам (ст. 144). Ця правова норма виходить з презумпції законності рішень органів місцевого самоврядування. Отже, само звернення до суду вже означає, що ніякий державний орган, жодна посадова особа, крім суду, не може довільно робити висновок щодо законності нормативних актів місцевого самоврядування.
Треба зазначити, що деякі відомі вчені не покладають на норми права регламентацію безкінечного різноманіття організаційних і регулятивних відносин, зазначають, що правове регулювання не охоплює та й не може охоплювати кожну дію під час прийняття рішень в управлінській діяльності [10, с. 136; 11, с. 442].
Водночас на потребу розширення правового регулювання адміністративних процедур звертають увагу українські науковці і практики, що підтверджують В. Авер'янов та О. Крупчан: "У практиці чітке закріплення процедур для органів управління має таке ж суттєве значення, як і, наприклад, для судової діяльності, навіть незважаючи на те, що управлінська діяльність потребує значно більшої оперативності і свободи розсуду. Необхідно подолати існуючу практику применшування значення процесуальних норм адміністративного права в організації управлінської діяльності" [12, с. 28]. Як відзначає Т. Мокренко, ".не існує єдиної і обов'язкової для всіх "адміністративної конституції" - адміністративно-процедурного кодексу, зате існує великий вибір дій на "власний розсуд", що стимулює корупцію ... а дотримання адміністративних процедур фактично не є обов'язковим, недотримання ж не тягне за собою ніяких санкцій" [13, с. 61].
Саме тому існує неабияка потреба формалізувати не лише компетенцію органів місцевого самоврядування, а й адміністративні процедури здійснення повноважень у межах цієї компетенції.
У межах правонаділяючих процедур особливе місце відводиться адміністративним процедурам, загальні основи яких регулюються Законом України "Про звернення громадян" від 2 жовтня 1996 р. з наступними змінами [2]. Цей Закон установлює достатньо точні повноваження органів державного управління, що зумовлено не лише формулюванням повноважень, а й випливає з прав громадян у процедурі звернення. Статті 18 і 19 Закону встановлюють, що громадянин має право ".брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви"; ".подавати додаткові матеріали або наполягати на їх запиті органом", "бути присутнім при розгляді скарги або заяві". У свою чергу, орган виконавчої влади повинен ".письмово повідомляти громадянина про результати перевірки"; ".на прохання громадянина запрошувати його на засідання"; ".невідкладно вживати заходи до припинення неправомірних дій" тощо. Одним із видів звернень, який виділяється Законом України "Про звернення громадян", є скарга. Під нею розуміють звернення з вимогою про відновлення порушених прав і захисті законних інтересів громадян, порушеними діями (бездіяльністю), рішенням державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб [15]. Окремими нормативно-правовими актами регулюються адміністративні процедури щодо подання заяв і звернень до відповідних органів державного управління, тобто встановлюються процесуальними нормами, які деталізуються в постановах уряду, у відомчих Інструкціях центральних і місцевих органів виконавчої влади. Наприклад, процесуальні норми розгляду скарг деталізуються в постанові Кабінету Міністрів України № 348 від 14 квітня 1997 р. "Про Інструкції з діловодства за зверненнями громадян в органах державної влади і місцевого самоврядування, об'єднаннях громадян, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності, в засобах масової інформації" та у відомчих Інструкціях центральних і місцевих органів виконавчої влади.
Таким чином, регулювання адміністративних процедур органів місцевого самоврядування здійснюється на сьогодні нормами адміністративного права. Суб'єктами реалізації такого регулювання виступають перш за все власне суб'єкти здійснення процедур. Установлені ними регламенти, порядки, статути, інструкції, правила вирішують широке коло питань власної процедурної діяльності. У той же час, врегулювання процедур самими органами місцевого самоврядування повинно зумовлюватися законами України щодо адміністративних процедур - Адміністративно-процедурним кодексом; правовстановлюючих - Законом України "Про нормативно-правові і підзаконні акти"; стосовно юрисдикційних процедур - Кодексом України про адміністративні правопорушення; щодо організаційних процедур - закони України, що характеризують статус органів місцевого самоврядування та