УДК 351.862.4:321.72:342.34

В. М. МАРТИНЕНКО, Ю. А. НУЖНОВА

ДЕМОКРАТИЧНЕ ВРЯДУВАННЯ: ВІД ПРАКТИКИ ДО ТЕОРІЇ ЧИ ВІД ТЕОРІЇ ДО ПРАКТИКИ?

Розкрито специфіку формування сучасної теорії демократичного врядування та запропоновано концептуальні підходи до формування та розвитку теорії переходу від авторитаризму до демократії.

The peculiarities of democratic administration modern theory development are revealed and conceptual approaches to formation and development of the theory of transition from autocracy to democracy are suggested.

Як зазначав Декарт: "Щоб знайти істину, кожен повинен хоч раз у житті звільнитися від засвоєних ним уявлень і цілком по-новому побудувати систему своїх поглядів". Дійсно, необхідно "цілком по- новому", масштабно і системно подивитися як на минуле розвитку людської цивілізації, так і на її майбутнє. Як не парадоксально, але демократичне майбутнє сучасні науковці шукають, зазвичай, у минулому і йдуть у своїх наукових розвідках від практики авторитарного врядування до теорії демократії, тоді як у дослідженнях демократичних процесів суспільного розвитку необхідно все ж таки рухатись навпаки - від теорії (науки) до практики і прокладати їй дорогу до демократії через демократизацію. Процес переходу від авторитаризму до демократії - демократичний транзит - детальніше розглядає Ю. Древаль [2].

Проблемами демократичного транзиту досліджують багато зарубіжних і вітчизняних учених, зокрема Д. Растоу, А. Тофлер, А. Браун, В. Гельман, Х. Лінц, Л. Даймонд, С. Хантингтон, Л. Сморгунов, В. Полохало, А. Степан, О. Фісун та ін. Наукова школа демократичного врядування формується фахівцями галузі науки державне управління (Ю. Древаль, О. Крутій, В. Мартиненко, В. Нікітін, О. Радченко, В. Сичова, В. Солових) у Харківському регіональному інституті державного управління Національної академії державного управління при Президентові України. Проте проблема демократизації державного управління поки що залишається недостатньо теоретично осмисленою, а проблема формування теорії демократичного врядування взагалі знаходиться на стадії глибокої невизначеності і потребує концентрованих і скоординованих зусиль науковців. У цій роботі зроблено спробу показати, на що варто спрямувати ці зусилля в сучасних умовах державотворення і в якому напрямку слід проводити наукові розвідки.

Повертаючись до питання про пошук науковцями демократичного майбутнього в минулому розвитку людської цивілізації, маємо згадати, що минуле пов'язане з формуванням і розвитком автократії в різних формах її прояву, виникненням авторитарних держав як інститутів насильницької організації суспільної життєдіяльності людей, що й сформувало відповідну систему поглядів (теорій) на процеси формування та розвитку суспільства. Ці процеси з точки зору системної організації носять суб'єктивний характер, і науки, які їх досліджували, первинно вже були зорієнтовані на дослідження процесів розвитку суб'єктивно зумовлених і по-насильницькому створених соціальних систем. На відміну від усіх наук, які вивчають об'єктивно існуючий світ, що розвивається за законами, які не залежать від волі і свідомості людей, суспільні науки, спираючись на існуючу практику і суб'єктивно створені закони розвитку суспільства, більше займаються не пошуком істинного, об'єктивно зумовленого шляху розвитку суспільства, чим, власне й має займатися наука, а переважно "науково обґрунтовують" те, що практично вже створено людьми і діє, надаючи тим самим "науковості" тому, що залежить від волі і свідомості людей, а отже, може змінюватися залежно від їх бажання. За таких умов зміни, які відбуваються на практиці, суттєво можуть впливати на суспільні науки і спрямовувати їх зовсім в інше річище. Так, скажімо, зміни до Конституції країни, пов'язані з переходом від президентської форми правління до парламентської швидко і суттєво змінюють змістовність наукових досліджень з проблем формування та розвитку системи державного управління і тих відносин, які в результаті таких змін виникають як у державі, так і в суспільстві в цілому, і все, що мало значення і для теорії, і для практики державного управління до цього, втрачає будь-який сенс. Вплинути за таких умов на практику наука не має жодних шансів, тому що існуюча практика як сформована не за законами науки (об'єктивними законами), так і розвивається не за цими законами.

Для більшої наочності звернімося до ринкової системи і економічної науки, яка також вивчає суспільні процеси, але відмінність її від усіх інших суспільних наук полягає в тому, що вона вивчає процеси, зумовлені дією об'єктивних законів, які виникли і почали діяти в результаті формування і розвитку ринкової системи як самоорганізовної системи. Проте економічна наука може виникнути і розвиватися на основі практики формування та розвитку і командно-адміністративної економічної системи. І така практика відома, і що сталося з такою практикою та відповідною їй теорією - теж відомо.

Більш глибокий аналіз вищевикладеного породжує певні сумніви щодо науковості тих суспільних явищ і процесів, які теоретично осмислюються в контексті демократичного врядування, але при цьому спираються на суб'єктивно зумовлену державно-управлінську практику, що формувалася й розвивалася на засадах авторитарної моделі державного устрою і відповідної системи державного управління.

Щодо майбутнього, то, волею-неволею, воно пов'язується з демократією, хоч і не маємо про те, яким буде, чи має бути наше майбутнє, жодного уявлення. Кожен розуміє демократію по-своєму, хоч усі шукають пояснення цього феномену у стародавніх Афінах - колисці світової демократії - ідеальної, класичної демократії, як, зазвичай, її розглядають. Саме під впливом практики афінської демократії, яка хоч і давно, але все ж таки була, формується сучасна теорія демократичного врядування.

Т. Болл