За минуле століття практично сформувалася не тільки європейська та американська наука державотворення, але й східна. Наприклад, пріоритети подальших реформ у Республіці Корея з 2000 р. розробляються з огляду на фундаментальні цінності та довгострокові цілі. Серед таких інновацій, зокрема, було визначено: управління за результатами (як щодо персоналу, так і стосовно агенцій); управління персоналом (відкритий набір; системи управління персоналом, спрямованої на результат; гарантоване представництво в державному секторі; електронне управління людськими ресурсами; інституалізація корпусу вищих державних службовців); запровадження системи управління якістю (Total Quality Management, спрямований на систематичне підвищення якості державної політики з метою попередження її неспроможності); електронний уряд (надання урядових послуг у режимі он-лайн для підвищення доступності таких послуг у будь-який час та будь-де у світі) [12]. Як бачимо, під впливом загальних тенденцій розвитку цивілізації відбуваються певні трансформації східної моделі організації публічної служби. Проте істотною складовою її розуміння стає симбіоз трактування служби як сервісу з обслуговування громадян (європейський "новий публічний менеджмент"), а службовця як її найважливішого капіталу (східна концепція зайнятості за принципами гарантії зайнятості, виховання творчого ставлення до роботи, підвищення розмірів матеріальних благ залежно від високої якості роботи, корпоративність).

Досить помітний вплив економіки на сферу публічного управління завжди висував питання ступеня придатності принципів ринку і конкуренції для держави, місцевого самоврядування й публічних адміністрації, проте універсального рішення цієї наукової проблеми досі не знайдено. Отже, спробуємо сформулювати бачення взаємозв'язку служби в органах місцевого самоврядування з адміністративною службою організацій приватного сектору.

Цілі статті полягають у пізнанні об'єктивних відмінностей і можливостей, які відображають реальність придатності принципів ринку і конкуренції для професіоналізації служби в органах місцевого самоврядування.

Методом дослідження обрано екстраполяцію - "метод наукового дослідження, який полягає в поширенні висновків, одержаних із спостереження над однією частиною явища, на іншу його частину" [9, с. 286].

Упровадження сукупності адміністративно-політичних стратегій, в основу якої покладено переважно тлумачення адміністративної діяльності крізь призму приватної економіки [6, с. 8-9], обумовило розширення сфери компетенції місцевих органів влади, посилення ролі місцевого самоврядування, що, у свою чергу, сприяло зростанню розуміння того, що обов'язки службовців органів місцевого самоврядування (у подальшому - чиновники) в цілому підходять під визначення функцій службовця приватної компанії (у подальшому - менеджер), хоча, зауважує Ф. Шамхалов [11, с. 251-252, с. 256-257], і маються певні відмінності. Перша відмінність пов'язана з формулюванням цілей і завдань. Так, чиновники у своїх діях керуються законами і постановами, зміст яких не завжди чітко і ясно сформульований. Цілі і завдання виконавчим органам місцевого самоврядування визначаються представницькими органами та державними інстанціями - главами держави і уряду, органом законодавчої влади, керівниками профільних міністерств і відомств. Оскільки всі ці інстанції мають враховувати інтереси самих різних категорій населення, цілі і завдання формуються в поняттях, які можуть влаштовувати всіх, кому вони адресовані. Як правило, ці поняття характеризуються неоднозначністю і невизначеністю. Це, наприклад, "підвищення добробуту населення", "соціальні гарантії", "гідні житлові умови", "соціальна ринкова економіка" тощо. Вони утруднено піддаються оцінці, оскільки, в більшості не мають загальних стандартів виміру. Відповідно, їх реалізацію різні люди можуть оцінювати по-різному: для одних результати можуть здаватися відмінним, в інших - викликати глибоке розчарування. Очевидно, що усе це відкриває перед чиновниками широкі можливості для самостійного трактування встановлених цілей і завдань у найвигіднішому для них ракурсі. Але не можна забувати, що в кінцевому рахунку ефективна реалізація будь-яких цілей, завдань і програм залежить здебільшого від тих, хто втілює їх у життя. Це, як правило, чиновники середньої ланки управління, наприклад, при саботажі яких можуть завершитися провалом і крахом навіть найсправедливіші програми і закони. Інший стан справ у приватних корпораціях та сфері бізнесу. Для них не є складним сформулювати та визначити свої завдання і цілі. Справа в тому, що ці цілі і завдання прямо не пов' язані із соціально-політичними питаннями, а такі категорії, як "обсяг виробництва", "курс акцій" та ін. набагато більше доступні оцінці, ніж, скажімо, "підвищення добробуту населення".

Друга відмінність - статус і престиж службовця. Раніше (до 1960 - 1970-х рр.) у більшості країн статус і престиж чиновника був вищим, ніж менеджера у бізнесі. Вони володіли більшою владою, мали більш стабільне положення, швидше просувалися ієрархічними сходинками. Поступово, ці відмінності слабшають, відбувається наближення статусу працівників державного і приватного секторів. У цьому багато дослідників вбачають основну тенденцію розвитку інституту публічної служби. Так, більш високі оклади в бізнесі поетапно стали фактором, що знижує значущість цих відмінностей. Ореол навколо публічної служби вже після другої світової війни почав блідніти. Підвищувалася стабільність статусу менеджера, особливо на верхівці ієрархічної піраміди. Так звані додаткові блага, якими користувалися чиновники, розповсюдилися і на приватний сектор. Пенсійна система в деяких приватних компаніях краще, ніж в органах публічної влади, вони іноді надають своїм управлінцям додаткові оплачувані відпустки. Ці та інші фактори в сукупності привели