Дедалі загрозливішими стають асиметрії в розвитку територій. Особливо це помітно на прикладі Києва, де нині зосереджена переважна більшість фінансових ресурсів країни. Погляд на більш загальну картину розподілу доходу по областях свідчить, що різниця в матеріальному добробуті між найкращими та найгіршими областями (це, відповідно, східна та південна частини країни) значно менша, ніж між Києвом та будь-яким регіоном, який для України за значенням є середнім. Розрив між областями з найбільшим і найменшим ВВП на душу населення існує майже втричі, а якщо порівнювати зі столицею, то цей розрив подвоїться. Цифри свідчать про те, як різняться шанси людей з різних регіонів знайти добре оплачувану роботу, прогодувати родину, отримати доступ до соціальних благ тощо. Виходить, що достаток і людська гідність залежать не від розуму, природних здібностей чи талантів або результатів праці особи, а від місця проживання, що апріорі є несправедливим, адже нерівномірно забезпечуються конституційні норми, що недопустимо.

Диспропорції існують і в середині регіонів. У кожній області є дві-три депресивні території, кілька сотень міст і селищ живуть практично за рахунок одного містоутворюючого підприємства, що значно ускладнює забезпечення соціальних гарантій. Подолання цих диспропорцій - стратегічне завдання, від якого залежить майбутнє всієї країни. Без децентралізації влади, ефективного самоврядування, без розвитку економічної ініціативи громад його не вирішити.

Галузева відмінність економічного розвитку регіонів має значний вплив на зайнятість населення, рівень оплати праці між різними регіонами країни, що спричиняє диференціацію доходів населення залежно від місця проживання, тим самим негативно позначаючись на соціальному захисті населення. Відповідно, значною є диференціація заробітної плати як за видами економічної діяльності, так і за регіональним розподілом. Особливість оплати праці в Україні в тому, що вона визначається видом економічної діяльності, а не кваліфікацією чи інтенсивністю праці. Найбільш оплачуваними залишаються працівники фінансових установ, авіаційного транспорту, а серед промислових видів діяльності - зайняті на підприємствах з виробництва коксу, продуктів нафтопереробки: розмір оплати праці у 2007 р. перевищив середній по економіці в 1,6 - 2 раза. Нижче середнього рівня по економіці розміри заробітної плати у працівників рибальства та рибництва, сільського господарства. Незважаючи на збільшення обсягів фінансування бюджетної сфери, рівень оплати праці у закладах культури, освіти, охорони здоров'я залишається на 18 - 36 % нижчим за середній показник по економіці [1].

Найнижчий розмір зарплати штатних працівників у 2007 р. спостерігався у працівників Тернопільської, Херсонської, Чернігівської, Волинської, Вінницької, Хмельницької, Кіровоградської, Чернівецької та Житомирської областей. Зберігається тенденція перевищення середнього по економіці рівня заробітної плати лише у м. Київ, Донецькій, Дніпропетровській, Запорізькій та Київській областях [7].

Низька вартість робочої сили зумовлена незначною питомою вагою витрат на оплату праці та соціальні заходи, яка складає біля 10 % в операційних витратах підприємств з реалізованою продукцією. Українські підприємства, які продають свою продукцію за світовими цінами як усередині країни, так і за її межами, платять заробітну плату в кілька разів нижче світової. Споживчі ціни зрівнялися зі світовими, а заробітна плата залишилася набагато нижчою.

Більшість регіонів країни - понад 28 % промислових і 60 % сільськогосподарських підприємств - відчувають нестачу кваліфікованих робочих кадрів. Середній вік працюючих на багатьох підприємствах перевищує 55 років. У середньому по Україні кожна п'ята економічно активна особа - старша 50 років, а кожна 14 - старша працездатного віку [4]. Певні сектори і галузі промисловості в умовах збільшення обсягів виробництва потребують кваліфікованої робочої сили, яка не готується в нашій державі або готується не в достатній кількості. По низці нових професій, пов'язаних зі створенням і застосуванням комп'ютеризованих виробництв, упровадженням високих технологій, ця проблема стоїть особливо гостро. Поглиблюється диспропорція між кількістю осіб, що навчаються для отримання робітничої професії та кількістю осіб, що здобувають вищу освіту (в 6 разів). Натомість, майже кожна п'ята особа з вищою освітою виконує низькокваліфіковані роботи, які не потребують такого рівня освіти.

Має місце загальнодержавна деформація промислово-економічної структури виробництва, особливо в регіонах Західної України. Нераціональна галузева структура зайнятості на загальнодержавному та регіональному рівнях сприяють поширенню неадекватної зайнятості, тобто коли значна частина зайнятих осіб працює на посадах, що не відповідають їхній освіті. Отже, нагальною потребою стає реформування системи вищої та професійно-технічної освіти відповідно до сучасних вимог.

Тенденція до поступового скорочення безробіття, що має місце останніми роками в Україні, містить негативні особливості - відбувається збільшення періоду пошуку роботи з 6 місяців у 2006 р. до 7 місяців у 2007 р., при цьому зростає кількість безробітних, які шукали роботу понад один рік (довготривале безробіття). До головних причин довготривалого безробіття слід віднести низьку заробітну плату, яка не перевищує прожитковий мінімум для працездатних осіб на кожному другому вакантному робочому місці, невідповідність фаху безробітної особи до професійних вимог та погані умови праці. Тобто не створюються у належній кількості гідні і продуктивні робочі місця, а саме вони є запорукою зниження безробіття і скорочення чисельності сімей, що працюють, але живуть у бідності.

Регіональні асиметрії соціально-економічного розвитку країни, низький рівень доходів, невідповідність міжгалузевих співвідношень у рівнях оплати праці та високі міжрегіональні відмінності, високий рівень безробіття окремих областей країни створюють складні проблеми в забезпеченні національних стандартів життя населення певних регіонів, у