Поряд з міждержавним рухом населення залишається значним рівень внутрішньорегіональної і міжрегіональної міграційної мобільності громадян. Найбільше значення коефіцієнта валової міжрегіональної міграції зафіксовано у м. Київ, Київській, Донецькій та Дніпропетровській областях, а найменше - у Чернівецькій і Закарпатській областях [6].

Демографічна ситуація, що відображає тривалість життя, смертність і міграцію населення, помітно краща в Києві, ніж в інших регіонах України.

Зростання народжуваності, що спостерігається останнім часом, принципово не змінює демографічний дисбаланс - продовжує переважати смертність над народжуваністю (майже в 2 рази) та зменшення чисельності населення в працездатному віці, особливо чоловіків. Знижується середня очікувана тривалість життя: для чоловіків до 62 років, жінок - 74, що порівняно з країнами ЄС на 13 - 15 років менша для чоловіків та на 5 - 9 років для жінок. Наслідком демографічної кризи є старіння нації, що невдовзі призведе до дефіциту трудових ресурсів і поглибить проблеми пенсійного забезпечення як для осіб пенсійного віку, так і для трудоактивного населення.

Наймолодше в середньому населення проживає в Західному регіоні, а найстарше - у Східному та Північно-Східному, відповідно, найбільші резерви для поліпшення демографічної компоненти трудового потенціалу є на заході, найменші - на сході країни. Особливо гострою є проблема старіння робочої сили в сільській місцевості, передусім у Чернігівській, Кіровоградській, Полтавській областях [4].

Екологічна ситуація набагато краща в усіх областях, окрім промислового Сходу, і значно гірша в Києві: за щільністю забруднення на один квадратний кілометр учетверо перевищуються середньоукраїнські показники. Фрагментарне, дискретне подолання наслідків Чорнобильської катастрофи призвело до проблеми не окремих територій, а держави в цілому.

Підвищенню життєвих стандартів сприятиме істотне оздоровлення екологічного стану промислових підприємств і міст. З цією метою необхідно здійснити перехід на міжнародні стандарти екологічної безпеки та посилити моніторинг екологічного впливу підприємств на природне навколишнє середовище, а також запровадити дієві способи економічного впливу на поліпшення екологічних параметрів виробництва.

Здійснений аналіз засвідчує, що ситуація в багатьох регіонах є критичною, загрозливими стають територіальні диспропорції, деградація села, криза міської поселенської мережі, посилення трудової міграції працездатного населення. На наш погляд, подолання диспропорцій соціально-економічного розвитку регіонів та зниження контрастності показників якості життя громадян не може обмежитись підвищенням ефективності використання економічного, демографічного, соціального, культурного, ресурсного потенціалу кожного населеного пункту - потрібні кардинальні зрушення.

З метою покращання соціального захисту населення на регіональному та місцевому рівнях пріоритетом має стати розвиток промисловості та сфери послуг через створення нових робочих місць з відповідним зростанням кількості зайнятого населення та перегляд існуючих робочих місць з урахуванням європейських стандартів щодо умов, охорони і безпеки праці, при цьому заробітна плата має реально відтворювати трудовий потенціал працюючих, а не бути індикатором дешевої робочої сили.

З боку роботодавців потрібне чітке усвідомлення того, що на підвищення конкурентоспроможності впливає інтенсифікація та ефективність будь-якої праці, а тим більше висококваліфікованої, яка неможлива без створення умов для життєдіяльності працівника - від підвищення кваліфікації до забезпечення "соціального пакету" (медична страховка, оздоровлення тощо).

Наступним пріоритетом вбачається створення або модернізація існуючої інфраструктури на рівні кожного населеного пункту - сталий людський розвиток неможливий без належним чином обладнаних лікарень і поліклінік, дитячих і спортивних майданчиків, бібліотек і клубів, шкіл і дитячих садочків, гуртків тощо.

Важливим також є створення умов для реального (доступного пересічному українцю) кредитування, в першу чергу житла.

З нашої точки зору, реалізація вищезазначеного поверне в Україну значну частину зовнішніх трудових мігрантів та врегулює ситуацію з внутрішньою міграцією, поліпшить демографічну ситуацію, надасть потужний імпульс самореалізації громадян у власній країні, змінить ставлення до держави, знизить емігрантські настрої громадян трудоактивного віку тощо.

Таким чином, найважливішим завданням соціального захисту на регіональному рівні є підвищення рівня й якості життя громадян, сприяння їх динамічному і гармонійному розвитку, досягнення соціальної справедливості та зниження рівня бідності, що забезпечить українському суспільству політичну і соціальну стабільність, стійке зростання людського розвитку в загальноукраїнському та регіональному вимірі, створення єдиного українського простору, зменшення диспропорції між регіонами тощо.

Відповідно, державна політика у сфері соціального захисту населення на регіональному рівні має здійснюватися за такими базовими принципами:

· координація взаємодії центральних і місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, суспільства і територіальних громад у забезпеченні загальнодоступності високих стандартів соціального захисту, подолання його диспропорції за регіонами країни, у т. ч. створення ефективних механізмів представництва на загальнонаціональному рівні інтересів територій, а на регіональному - інтересів громад;

· орієнтація на універсальність показників рівня життя в кожному регіоні країни для всіх верств населення, в т.ч. збалансованість розподілу фінансових коштів (із урахуванням відповідальності місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування) задля досягнення цілей соціальної справедливості в суспільстві;

· диференційний підхід до різних соціально-демографічних груп залежно від ступеня їх економічної самостійності, працездатності та можливості отримання доходів (тобто між платниками податків та особами, що перебувають на утриманні держави) з метою найповнішого задоволення потреб громадян та цільового використання коштів місцевих бюджетів;

· реалізація прав кожного громадянина на працю, у т.ч. й на депресивних територіях, та отримання гарантованого мінімуму доходів,

· достатнього для нормальної життєдіяльності працюючої особи та її сім'ї.

На наш погляд, основні