УДК 35:658.114

М.В. БОЛДУЄВ

ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ ЯК ФАКТОР РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ КРАЇНИ

Досліджено теоретичні положення щодо необхідності та напрямів державного втручання в економічні процеси країни, окремі галузі, досвід розвинутих країн світу щодо оптимізації співвідношення державних та ринкових механізмів регулювання.

At the article it is investigational theoretical positions in relation to a necessity and directions of state interference for the economic processes of country, separate industries, experience of the developed countries of world in relation to optimization of correlation state and markets mechanisms of adjusting.

Найбільш важливою складовою теорії та практики економічної діяльності держави в ринковій економіці є визначення раціональних меж цього процесу. Якщо модель економіки має ринковий тип, то держава не повинна нашкодити ринку. У науковій літературі ця проблема нерідко визначається як пошук оптимального співвідношення і забезпечення на практиці ринкових і державних механізмів, ринку і держави. Саме в цьому аспекті ринок і держава, на наш погляд, взаємно доповнюють одне одного, займають ті ніші в економічній системі, де вони більш ефективні.

Ґрунтовне дослідження різних аспектів економічної діяльності держави зробили у своїх працях Л. Абалкін, Д. Богиня, В. Бодров, М. Вітковський, П. Гайдуцький, А. Гальчинський, Й. Завадський, О. Крисальний, Ю. Лузан, І. Лукінов, П. Макаренко, В. Малес, Л. Мельник, О. Могильний, О. Онищенко, П. Саблук, В. Юрчишин та ін.

Мета даної роботи - узагальнити теоретико-методичні положення щодо необхідності та напрямів державного втручання в економічні процеси країни, окремі галузі.

Категорії "держава" та "ринок" і процеси, які вони відображають, досить різні, а за деякими ознаками навіть альтернативні. За способом дії ринок є стихійним регулятором економіки і забезпечує спонтанний порядок, а держава діє свідомо. Однак їх поєднує та обставина, що як регулятори економіки вони забезпечують функціонування та відтворення економічної системи суспільства. І якщо остання за будь-якої моделі є ринкового типу, то саме ринок повинен у першу чергу регулювати відносини між усіма суб'єктами економіки. Іншими словами, в основному ринок вирішує, що, як, скільки і для кого виробляти продукцію, а не держава. Водночас, дія ринкового механізму супроводжується чисельними негативними моментами, що з часом накопичуються і призводять до деформації в економіці (кризи надвиробництва, безробіття тощо). Особливо вразлива ринкова економіка в соціальному аспекті (значна диференціація в доходах і багатстві), що може спричинити стійкі соціальні протистояння і навіть революційні вибухи, бунти тощо. Саме держава повинна своєчасно та ефективно, якщо і не усувати недоліки ринку, то пом'якшувати їх.

У ринковій економіці є чимало сфер, які не можуть функціонувати на ринкових принципах взагалі, їх регулює держава. Треба говорити про оптимальне співвідношення ринку і держави. Вони "приречені" від природи на повне одержавлення (задоволення потреб у суспільних товарах тощо).

Отже, концептуально питання про раціональні межі втручання держави в економіку вирішується просто. Зміст його можна визначити в такому положенні: держава повинна пом'якшувати негативні наслідки дії ринкового механізму, а по можливості їх усувати. Першочергове значення має соціальна політика держави. Окрім того, держава бере на себе ті соціально-економічні функції, які взагалі не можуть бути організовані на ринкових принципах. Усі інші регулятивні функції по відношенню до національної економіки є прерогативою ринку.

Безперечно, що в цьому випадку ми абстрагуємося від інших регуляторів сучасної ринкової економіки, що забезпечують її функціонування та розвиток (менеджмент на рівні фірм, підприємств та корпорацій, різні недержавні інститути - союзи підприємців, профспілки, політичні партії тощо). Саме завдяки дії всіх названих коректорів-регуляторів соціально-економічна сфера у країнах Заходу функціонує ефективно, забезпечуючи благополуччя і добробут для широких верств населення.

Водночас, застосування на практиці зазначеного вище концептуального положення пов'язана із значними проблемами. Спробуємо визначити, чим це обумовлено, і ті чинники, дія яких значно ускладнює встановлення оптимального співвідношення ринку і держави як регуляторів економіки.

Аналогічно ринковому механізмові державному регулюванні також притаманні негативні моменти. Точніше, державний механізм регулювання соціально-економічних процесів має позитивні і негативні риси. Щодо останніх, то в зарубіжній літературі використовується термін "фіаско уряду".

Останнє означає, що економічна політика держави, і насамперед уряду, призводить до неефективного використання ресурсів. Наведемо приклад деяких напрямків неефективних дій держави: високі митні тарифи та імпортні квоти неминуче ведуть до послаблення конкуренції на внутрішньому ринку, а це у свою чергу знижує ефективність виробництва і якість продукції. Негативно впливають на економіку високі податки, оскільки неодмінно знижується економічна активність приватних підприємств, відбувається відтік капіталу в тіньовий сектор економіки. У ФРН, наприклад, "фіаско уряду" знайшло свій прояв у провалі урядової політики підтримки приватних ядерних технологій (реактори на швидких нейтронах), у недооцінці ролі мікроелектроніки, у прорахунках державних органів при проведенні структурної політики, яка спостерігалась в останні десятиріччя. Саме це не дає змоги стверджувати про незаперечну перевагу державного передбачення порівняно з приватним господарством [4, с. 132].

Фіаско держави знаходить прояв і в надмірній зарегульованості окремих галузей. Захищені від конкуренції на національних ринках, вони також не в змозі протистояти тиску міжнародної конкуренції. Не випадково, що в останні десятиріччя масштаби прямого державного регулювання стали поступово зменшуватися. Уже в 1970-ті рр. у ФРН почало спостерігатися зниження питомої ваги галузей, що регулюються у створенні сукупної валової вартості. У 1980-ті рр. ця тенденція продовжувалася.

Представники теорії