У цілому досвід країн, які продемонстрували світові "економічні дива", підтверджують ефективну модернізацію економіки під керівництвом талановитого "режисера" - держави. Вона стимулювала і регулювала пріоритетні соціально-економічні процеси там, де потрібно енергійно втручатися в економіку, направляла її відтворення та розвиток у належному руслі. І головне, держава завжди спиралася на вивчення економічних реалій, порівнювала свої можливості із поставленими завданнями.

Відмітимо, що в сучасному світі спостерігаються дві узагальнені моделі регулювання ринку - західна (американська) і японська. Перша ґрунтується на необхідності залучення держави тоді, коли виявляються невдачі ринкового механізму (і тому називається реактивною). Друга, навпаки, спираючись на історичну традицію, орієнтована на превентивні дії, що компенсують певні недосконалості ринку навіть у випадку досить нормального функціонування ринкового механізму (проактивна), і закріплює за державою в особі уряду легітимну роль у розробці і реалізації промислової політики. При цьому бізнес і держава на рівних розділяють відповідальність за результати національного економічного розвитку [5, с. 134].

При вирішенні проблеми забезпечення оптимуму ринку і держави слід зважати на ту обставину, що ринковий механізм - це неусвідомлене, стихійне (спонтанне) і безпланове регулювання (тобто саморегулювання) господарської діяльності через сферу обміну за допомогою насамперед ринкових цін і конкуренції. Саморегулювання виробництва являє собою середню величину з низки постійних коливань. Функціонування ринкового механізму не потребує витрат на утримання особливого апарату управління. Він діє в автоматичному режимі, образно кажучи, безкоштовно. І це певною мірою перекриває витрати, які пов'язані зі стихійним регулюванням економіки (особливо від криз перевиробництва, безробіття тощо).

Економічна діяльність держави - це свідоме регулювання виробництва, свідомо встановлювана і постійно підтримувана збалансованість її відносно до суспільних потреб. Таке регулювання економіки потребує чимало витрат на утримання працівників апарату державних органів. Вони можуть бути більшими ніж втрати від спонтанного ринкового регулювання. Тобто як ринковий, так і державний механізми не можуть завжди і всюди діяти ефективно: обидва регулятори економіки не безграничні у своїх можливостях.

З вищевикладеного зробимо такі висновки. Для державного і ринкового механізмів регулювання економіки притаманні позитивні і негативні риси. І якщо між ними розподілити сфери впливу та регулювання таким чином, щоб держава виконувала лише ті функції, які ринок виконує з більшими витратами і менш ефективно, то про протиставлення цих механізмів не може бути й мови. Адже державу і ринок поєднує те, що вони є регуляторами економіки, а тому мета в них одна, один і той самий результат - досягнення збалансованості, рівноваги у співвідношенні попиту і пропозиції товарів за обсягом, структурою і якістю. Саме це зумовило одночасне не тільки співіснування державного і ринкового регулювання, але і доповнення, взаємодії і взаємозаміни, створення двомеханізмової моделі регулювання економіки. У другій половині ХХ ст. держава все більш активно почала здійснювати пряме державне регулювання національної економіки. Слід підкреслити, що державне регулювання економіки дає ефект лише тоді, коли держава не порушує ринкові принципи господарювання. Більше того, держава бере на себе не тільки ті функції, які ринком регулюються менш ефективно і з більшими витратами, а допомагає ринку, забезпечує умови для його більш повної дії. Досить вказати на захист державою ринкової конкуренції за допомогою антимонопольного законодавства. У звіті Світового банку про світовий розвиток (1997 р.) підкреслюється, що розвиток потребує ефективної держави, яка відіграє роль каталізатора і помічника, стимулюючого і доповнюючого діяльність приватного бізнесу і окремих осіб. Зрештою в сучасних моделях економіки ринкового типу ринковий (спонтанний) і державний (свідоме планово-прогнозне регулювання) механізми поєднуються, доповнюють один одного, а іноді міняються місцями, складають близький до оптимального симбіоз. Оптимум між ними в кількісному і якісному аспектах досягається тоді, коли поле економічної діяльності держави більш ефективне в соціально-економічному плані порівняно з ринком. Тобто держава повинна втручатися в економіку там, де інші, регулюючи механізми, діють не достатньо чи менш ефективно, або їх не можна застосовувати взагалі. При цьому дуже важливо враховувати ту обставину, що економічні, соціальні і політичні чинники, які обумовлюють державне втручання в економіку, досить динамічні, не є раз і назавжди даними, а тому масштаби і функції економічної діяльності держави не можуть бути постійними і визначеними на довготривалий період. Перед державою постійно виникає проблема посилення чи послаблення втручання в економіку, забезпечення оптимуму в співвідношенні ринку і держави. І, напевне, головною і постійною проблемою економічної діяльності держави, навіть якщо вона знайде свою раціональну "нішу" в економічній системі суспільства, є забезпечення ефективності своєї економічної діяльності. Іншими словами, стає очевидним, що важливі не стільки масштаби останньої, скільки ефективність, продуктивність. Безперечно, що це питання потребує спеціального дослідження. У подальшому розглядатимуться його лише найбільш важливі положення.

Література:

1. Абалкин Л. Роль государства в становлении и регулировании рыночной экономики // Вопросы экономики. - 1997. - № 6. - С. 4 - 12.

2. Акбашев Б. Управление, собственность и государственное регулирование экономики // Российский экономический журнал. - 2004. - № 4. - С. 56 - 61.

3. Атаманчук Г.В. Новое государство: поиски, иллюзии, возможности. - М.: Славянский диалог, 2005. - 223