УДК 35.07/329.05

О. С. КОНОТОПЦЕВ

ПЕРЕДВИБОРЧІ ПРОГРАМИ ПОЛІТИЧНИХ ПАРТІЙ І БЛОКІВ НА ПАРЛАМЕНТСЬКИХ ВИБОРАХ ЯК ВІДБИТТЯ ПЕРСПЕКТИВ РОЗВИТКУ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ В УКРАЇНІ

Проаналізовано виборчі програми основних політичних партій і блоків - учасників парламентських виборів 2006 та 2007 рр. Розглянуто позиції політичних сил стосовно ролі органів місцевого самоврядування, обсягу їхніх повноважень та умов діяльності. Зроблено висновки про перспективи законодавчого забезпечення розвитку місцевого самоврядування в Україні.

Clause is devoted to the analysis of elective programs of political parties and blocks-participants of parliamentary elections 2006 and 2007. Are considered positions of political forces concerning to a role of institutions of local self-government, volume of their powers and conditions of activity. Are drawn conclusions about perspectives of legislative maintenance of development of local self-management in Ukraine.

Розбудова України як суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової держави висуває певні вимоги не тільки до громадян та політиків, але й до інституцій цієї держави. І до таких вимог відноситься не тільки впорядковане правове поле, що дозволяє країні бути правовою. Разом із тим необхідно мати розвинену систему місцевого самоврядування, що дозволить їй бути демократичною.

Сучасне місцеве самоврядування України відродилося вісімнадцять років тому, ще за радянської державності. Тобто, сучасне самоврядування є навіть старшим за сучасну Українську державу. Сьогодні місцеве самоврядування в Україні гарантоване державою та визнане на конституційному рівні. Згідно з Конституцією України, народ здійснює владу через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Таким чином, самоврядування є одним зі способів народоправства, рівним державі.

Упродовж 1990-х рр. система місцевого самоврядування України реформувалася кількаразово. Але з офіційним початком адміністративної реформи (1998 р.), коли почалися концептуальні дослідження та теоретичні обмірковування теми трансформації органів влади, реформування цієї системи припинилося. А в ХХІ ст. розпочато політично-конституційну реформу, яка взагалі переорієнтувала увагу науковців-дослідників і політиків-реформаторів на питання відносин між

вищими органами влади в державі.

Певне відродження уваги до реформування місцевого самоврядування в Україні відбулося відразу після Помаранчевої революції. У складі першого Кабінету Міністрів Ю. Тимошенко навіть перебував окремий віце-прем'єр-міністр з питань адміністративної реформи. Тодішній уряд намагався здійснити спробу реформування всієї територіальної організації влади України (було підготовано п'ять законопроектів, три з яких було присвячено реформуванню саме системи місцевого самоврядування). Але невдала PR-кампанія не дозволила здійснити цю реформу, і сьогодні жодна політична сила не наважується взяти на себе відповідальність за ті проекти.

В якості відповіді першому помаранчевому кабміну Асоціація міст України підготувала альтернативний проект реформування місцевого самоврядування. У проекті спростовувалися радикальні пропозиції урядового проекту щодо трансформації адміністративно-територіального устрою. Фактично, головну увагу цього проекту було зосереджено на збереженні попередньої кількості посад в органах місцевого самоврядування. Проте політичні партії України проігнорували цей проект через боротьбу за владу.

Події 2005 р. щодо реформування місцевого самоврядування в Україні продемонстрували, що єдиним реальним реформатором, здатним на серйозні дії, можуть бути тільки політичні партії. Але їх керівники зосередилися на організації взаємодії між вищими органами державної влади. До сьогодні державні діячі лише зрідка виказують увагу до теми реформування місцевого самоврядування. Чи не єдиним моментом, коли партійці порушують цю своєрідну "обітницю мовчанки", є період парламентських виборів, коли разом з іншими обіцянками виборцям слідують й запевнення в намаганні вдало організувати владу на місцях.

Тому, як це не дивно, реальним відображенням перспектив розвитку місцевого самоврядування в Україні є передвиборчі програми політичних партій і виборчих блоків. Хоча деякі сучасні українські дослідники-науковці відзначають повну відсутність у політичних партій бачення поточної ситуації в Україні [15, с. 91]. Але, на відміну від офіційної програми та статуту партії, такі передвиборчі обіцянки повинні містити опис дій на реалізацію ідеологічних настанов (тобто, конкретних механізмів). До того ж, передвиборні програми приховують у собі речі, більш важливі, ніж чесне та пряме проголошення своїх намірів - вони відображають світогляд партійного керівництва, його наміри (чи здатність) вирішувати проблеми в певний спосіб.

Настанови політичних партій України щодо розвитку місцевого самоврядування майже не ставали об'єктом наукового дослідження. У сучасній Україні надзвичайно вузьке коло науковців приділяє увагу цій сфері в своїх дослідженнях [1; 2; 15]. Тому для визначення можливих варіантів реформування місцевого самоврядування необхідно проаналізувати положення передвиборчих програм політичних партій та блоків стосовно подальшого розвитку цієї інституції. Зрозуміло, що охопити всі програми дуже складно та не має сенсу. Звертати увагу варто тільки на так звані "парламентські партії" - реальних діячів у сфері управління державною, які потрапили до Верховної Ради в результаті виборів 2006 та 2007 рр.

Необхідно проаналізувати передвиборні програмні настанови стосовно найголовніших питань функціонування системи органів місцевого самоврядування України. На сьогодні такими є:

· державний устрій;

· адміністративний рівень, на якому зосереджується головна увага в майбутній діяльності реформатора ("провідна громада");

· наявність виконавчих органів у місцевих рад;

· виборність керівників територіальних органів влади.

При цьому, для забезпечення об'єктивності та уникнення домислів при здійсненні аналізу необхідно використовувати тільки офіційно проголошені (здані до ЦВК при реєстрації) програми.

Найбільше голосів виборців на виборах 2006 та 2007 р. набрала Партія регіонів, яку тепер безперечно можна назвати "флагманом опозиції" в сучасній Україні. Сама назва зобов'язує цю політичну силу обмежувати свої наміри щодо децентралізації та демократизації регіональним