Наслідки для економіки України були такими.

Посилився загальний інфляційний фон. Інфляційна спіраль, розкручена в 2007 р., мала продовження і в 2008 р. Нестабільність політична не могла не позначитися на економічній площині. За підсумками восьми місяців, ціни виробників промислової продукції зросли на 36,5 %. Лідерами зростання стали такі галузі, як добування корисних копалин (крім паливно-енергетичних) - 70,4 %, металургійне виробництво та виробництво готових металевих виробів - 68,1, виробництво коксу - 64,3, хімічне виробництво - 55,9 %. Тобто всі галузі, які орієнтовані на зовнішні ринки або, відповідно до особливостей виробничого процесу, обслуговують експортозорієнтовані виробництва.

Третю хвилю світової кризи спостерігається і сьогодні.

Наслідками цього етапу світової фінансової кризи стала серія банкрутств провідних світових фінансових компаній та поширення фінансової кризи на реальний сектор світового господарства, падіння попиту на світових ринках та, як результат, обвал цін на сировинних ринках, стагнація провідних економічних систем.

Третя хвиля світової фінансової кризи примусила уряди провідних країн переглянути свою політику щодо фінансових ринків. Зокрема уряди США, Великобританії, Німеччини, Росії, країн Бенілюксу тощо прийняли рішення про державну підтримку окремих фінансових установ, які переживають фінансові труднощі.

Того ж очікують інвестори і від уряду України. Але проблеми, які в США та інших розвинених країнах призвели до іпотечної і фінансової криз, та проблеми, які можуть сформувати негативні тенденції в розвитку економіки України, істотно різняться.

Для прийняття рішень, які справді дозволять пом'якшити вплив світової кризи на економіку Україні, необхідно проаналізувати, через які канали найбільш відчутним може бути цей вплив. Наразі фондовий

канал впливу світової фінансової кризи на Україну буде насправді найболючішим.

Провідним емітентом на ринках боргових цінних паперів у багатьох країнах світу є держава. У більшості країн держава випускає боргові зобов'язання, щоб забезпечити фінансування різниці між податковими надходженнями та поточними витратами та іноді профінансувати деякі непередбачені поточні витрати.

Під державними цінними паперами (public sector securities) розуміють папери, які емітують уряд і його центральні установи, а також урядові органи нижчих рівнів. Основними типами державних цінних паперів є різні види облігацій, казначейські векселі та ноти.

Випускаючи цінні папери, держава переслідує цілу низку цілей, головні з яких показано на рис. 1.

Рис. 1. Основні цілі випуску державних цінних паперів

Фінансування поточного бюджетного дефіциту.

Для досягнення своїх цілей держава здійснює витрати з державного бюджету. З огляду на різноманітні обставини бюджет часто зводиться з дефіцитом, тобто видатки перевищують доходи. З метою залучення коштів на покриття дефіциту випускаються цінні папери.

Регулювання грошової маси в обігу.

Випуск державних цінних паперів є інструментом для зменшення маси грошей в обігу; скупка державою своїх боргових зобов'язань означає збільшення грошової маси.

Переоформлення раніше випущених цінних паперів.

Можлива ситуація, коли держава бажає відкласти платежі по своїх цінних паперах, строк викупу яких уже настав. Тоді вона обмінює ці папери на нові чи випускає інші цінні папери, кошти від реалізації яких спрямовуються на погашення раніше випущених.

Касове виконання державного бюджету передбачає використання короткострокових цінних паперів для того, щоб у межах одного бюджетного року ліквідувати короткостроковий розрив між доходами та видатками.

Згладжування нерівномірного надходження податкових платежів. У деяких випадках розрив між доходами та видатками бюджету зумовлений незбалансованістю надходжень податкових платежів. Випуск державних цінних паперів може усунути цю причину.

Забезпечення комерційних банків ліквідними активами.

Розміщуючи свої активи в державних цінних паперах, комерційні банки отримують не лише високоліквідний, а й безризиковий товар.

Державні цінні папери класифікуються:

· на ринкові, тобто ті, що вільно обертаються на ринку;

· на неринкові, які не переходять від одного власника до іншого [6].

Основні порівняльні характеристики державних ринкових і неринкових цінних паперів наведено в табл. 1.

Державні ринкові цінні папери поділяються (за терміном обігу):

· на короткострокові, що обертаються до 1 року;

· середньострокові - до 10 років;

· довгострокові - понад 10 років.

Державні ринкові цінні папери можуть мати похідні - так звані "стріпи" - від американського терміна "stripped trersury securities" [5]. Суть їх полягає в тому, що під ті державні цінні папери, які є власністю інституціональних інвесторів, останні випускають власні папери, забезпечені майбутніми доходами від державних боргових зобов'язань.

Класифікацію державних неринкових цінних паперів наведено на рис. 2.

Ощадні облігації призначені виключно для громадян, котрі використовують їх, як правило, для збереження і нагромадження власних коштів. Облігації пенсійних фондів та індивідуальні пенсійні облігації призначені для пенсійного забезпечення громадян. Для осіб, що зайняті індивідуальною трудовою діяльністю, кошти на придбання таких облігацій виключаються із сум, які обкладаються податком.

Податково-депозитні сертифікати підтверджують внесок юридичними та фізичними особами коштів у рахунок майбутніх податкових платежів. Залежно від терміну, на який депонуються кошти, а також від кон'юнктури ринку, власники отримують на ці папери різні відсотки - найбільші, коли кошти використовуються для сплати податків, найменші - коли сертифікат погашається до терміну сплати податків.

Цінні папери, що розміщуються центральним урядом у регіонах. Місцеві органи влади мають можливість випускати власні цінні папери. Але не всі кошти, отримані від їх розміщення (а також з інших джерел фінансування доходів місцевого бюджету), можуть бути використані негайно. Тимчасово вільні кошти можуть вкладатися в державні облігації, що приносять, окрім того, вищі доходи, ніж