Крім іншого, діяльність політичної партії може бути заборонена лише за рішенням суду. У першій інстанції справу про заборону політичної партії розглядає Верховний Суд України [4].

Переважна частина політичних партій, навіть тих, які сьогодні входять до складу парламентської більшості, фактично не мають достатніх можливостей впливу на формування структур виконавчої влади, відтак - на їхню діяльність. Це призводить до того, що взаємодія між партіями і органами виконавчої влади, насамперед на місцях, нерідко відбувається або у вигляді заходів представницького характеру - засідань консультативних рад, "круглих столів" тощо, або у вигляді кулуарних переговорів і домовленостей. Є невідкладна потреба запровадження законодавчо визначених механізмів реалізації впливу політичних партій на систему державної влади як у центрі, так і на місцях. Одним із механізмів може бути використана Президентом України ідея "круглого столу" та підписання Універсалу після кожних парламентських виборів як програми спільних дій урядової коалії, в якій би находили відображення передвиборні програми кожної з партій учасниць.

Крім того, уже таким механізмом стають пропорційні вибори як до Верховної Ради України, так і до місцевих рад та формування на їх основі виконавчих комітетів. Цей крок забезпечує там їх представництво і реалізацію програмних пропозицій партій, у т.ч. і у сфері розвитку місцевої демократії.

Політичні партії за умов демократії не просто репрезентують інтереси різних груп, вони оформлюють та обґрунтовують їх ідеологічно - у вигляді систематизованих програмних вимог по відношенню до влади та політики держави. Партії не обмежуються вираженням різних соціальних інтересів, а й організовують та представляють їх у політичному процесі, беручи участь у боротьбі на виборах за право на участь у виробленні і здійсненні державної політики. Як електоральні машини партії сприяють розвитку політичної участі, залученню громадян до політики, організації та структурування політичного процесу в демократичних системах. Взаємодіючи між собою та з органами державної влади та місцевого самоврядування, політичні партії можуть погоджувати різні, зазвичай протилежні соціальні інтереси, тим самим знімаючи соціально-класові суперечності та долаючи суспільну напругу без агресії та насилля, шляхом компромісу.

Оскільки більшість сучасних партій прагнуть бути партіями для всіх, а не тільки для якоїсь однієї суспільної верстви, вони пропонують суспільству цінності, здатні об'єднати більшість громадян. Партія, здійснюючи електоральну функцію, неминуче впливає на суспільну думку, намагаючись переконати виборців в оптимальності власної платформи. Обираючи представників однієї з партій, виборець тією чи іншою мірою (від свідомого вибору політичної платформи до голосування за привабливого лідера) політично соціалізується. Англійський політолог Дж. Блондель зазначав, що "виборці підтримують політичні партії, виходячи з емоційного ставлення до них (негативного або позитивного) та оцінки персонального складу партійної організації, особливо лідерів" [15]. Наведені функції органічно взаємопов'язані й у своїй єдності характеризують специфіку політичних партій як невід'ємного інституту демократичного суспільства. Ефективність демократичних інститутів та політична стабільність суспільства значною мірою залежать від типу партійної системи, яка утвердилася в даній країні, її узгодженістю із соціокультурними та економічними установами, політичною традицією народу. Особливе місце посідають політичні партії в перехідні періоди суспільного розвитку. Це підтверджується досвідом трансформаційних процесів, які відбувалися в минулому столітті [14]. Навіть полеміка про кризу сучасних політичних партій так і не виявила можливої альтернативи для партій, яка змогла б повноцінно змінити їх у функціонуванні демократичних систем.

Дослідження програм політичних партій Українського парламенту 2002 - 2007 рр. надає можливість провести їх аналіз на предмет "декоративності" чи реальності та практичності програмових засад. Адже не секрет, що за красивою, іноді популісткою маркетинговою "вивіскою" партійної програми до органів влади проходять спритні бізнесмени, а то й цілі клани з програмою лобізму своїх економічних інтересів, чи інші категорії активістів партій у пошуках "депутатської недоторканості", або певних преференцій для власного бізнесу. Варто додати, що політичні програми - це лише маркетингове оформлення політичних партій і норма дотримання якої вимагає чинне законодавство. Але політики, маючи можливість використовувати її для пропагування партійних ідей, роблять це вкрай недостатньо, пропагуючи перш за все лідерів партій чи блоків і себе, як партійних функціонерів.

Література:

1. Закон України "Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів" від 6 квітня 2004 р. №1667-ІУ. - К.: ПЦ "Фоліант", 2005. - С. 61.

2. Закон України "Про вибори народних депутатів України" від 25 березня 2004 р. № 1665 - Ім. - К.: ВД "Скіф", 2006. - 140 с.

3. Закон України "Про об'єднання громадян" від 16 червня 1992 р. № 2460-ХІІ // ВВР України. - 1992. - № 34.

4. Закон України "Про політичні партії в Україні" від 5 квітня 2001 р. № 2365-ІІІ // ВВР України. - 2001. - № 23.

5. Голос України. - 2007. - № 162. - (12 верес.).

6. Голос України. - 2007. - № 164. - (14 верес.).

7. Голос України. - 2007. - № 166. - (18 верес.).

8. Голос України. - 2007. - № 169. - (21 верес.).

9. Голос України. - 2007. - № 171. - (25 верес.).

10. Демократ. NDI. Жовтень 2003.

11. Зоря Полтавщини. -