На будь-якому рівні регіональна безпека будується і забезпечується у взаємозв'язку і взаємообумовленості з національною і міжнародною безпекою. До особливостей регіональної безпеки відносяться: її обмеженість певною територією зі своїми відмітними природно - географічними, соціально-економічними, культурно-історичними та іншими умовами життєдіяльності; специфічність інтересів, що склалася саме в даному життєвому середовищі соціально-територіальної спільності людей; зміст і форми прояву суперечностей між цією спільністю і центром, іншими регіонами, світовою спільнотою.

Регіональна безпека реалізується на основі низки принципів, до яких належать: територіальна організація захисту населення і місця існування; інтегральний, комплексний підхід до створення системи безпеки в регіоні; нероздільність безпеки і стійкого розвитку; безперервність зусиль, включаючи організацію постійного спостереження і контролю за станом суспільства, природного середовища і потенційно небезпечних об'єктів та ін.

На сьогодні вже ні в кого не виникає сумнівів, що безпека окремо взятого регіону в повному об'ємі не може бути забезпечена поза рамками систем більш високого рівня. У той же час саме на регіональному рівні закладаються фундаментальні основи безпеки широких державних і міждержавних утворень, націй і народів, їх стійкого стабільного розвитку [3].

Субрегіональна міжнародна безпека - міжнародна безпека в масштабі кількох географічно близьких країн частини світу [2] .

Об'єктами міжнародної безпеки виступають народи й держави, їхні громадяни й інститути, створювані ними об'єднання й союзи, людство в цілому.

Суб'єктами забезпечення міжнародної безпеки є: держави і всі інші учасники міжнародних відносин (суспільні рухи і міжнародні міжурядові та неурядові організації).

Вони виробляють норми і принципи міжнародного права, що регулюють взаємозв'язки у світовому співтоваристві, створюють спеціальні системи союзів, структур і механізмів, призначених для діяльності у сфері міжнародної безпеки.

Гносеологічні, теоретичні і практичні зв'язки між міжнародною і національною безпеками полягають у тому, що однією з ключових особливостей сучасних підходів до вирішення питань національної безпеки будь-якої держави є те, що вони вирішуються, як правило, колективно, спільними зусиллями багатьох держав, геополітичні та геостратегічні інтереси яких співпадають або принципово не суперечать між собою. Уже сформувалося розуміння того, що забезпечення індивідуальної національної безпеки однією державою неможливе без урахування заклопотаності з приводу власної безпеки з боку інших держав. Отже, мова йде про взаємодію індивідуальних національних безпек одних з одними в різних за складом системах відносин - двосторонніх, блокових, регіональних, глобальній, які покликані забезпечувати єдність безпеки всіх і кожного з учасників такої системи.

Формування нової геополітичної ситуації у світі, яке супроводжується складними, іноді взаємовиключними тенденціями, суттєво вплинуло на виникнення нових викликів та небезпек особі, суспільству, державі, усьому людству.

Глобалізація світових процесів, поряд із позитивним впливом на розвиток людства, також стала джерелом фундаментальних змін, що відбуваються у світі міжнародної безпеки. Тепер кожна країна дедалі більше залежить від ситуації у світі та подій, що відбуваються за її межами.

Скорочення відстаней між найвіддаленішими куточками нашої планети обумовлене стрімким розвитком засобів зв'язку, інформаційних технологій, транспортних систем, привело не тільки до полегшення доступу до найвіддаленіших джерел сировини, ринків товарів та послуг, що є необхідним для подальшого розвитку розвинутих країн світу, які мають дефіцит сировинних ресурсів, але й до появи нових товарних та міграційних потоків. Це, у свою чергу, призвело до посилення чутливості до негативних процесів, які відбуваються в будь-якому місці планети.

Таким чином, сформувалася нова група загроз, які полягають у такому: можливості глобального контролю державних і світових інформаційних мереж, мереж енергопостачання, транспортування та їх руйнування; розповсюдженні небезпечних технологій; масовій безконтрольній нелегальній міграції; появі та поширенню міжнародного тероризму тощо.

Зі вступом людства в інформаційну епоху розвитку загострюється інформаційне протиборство [5]. Воно просякло із середини всі форми боротьби: дипломатичну, економічну, збройну - і одночасно має відносно самостійний характер. Інформація та інформаційні технології дедалі частіше стають чи не найбільш дієвою зброєю в сучасному світі. Фактично виникло нове явище в міжнародній політиці - можливість досягнення політичних цілей, зміни легітимних урядів і навіть політичного, економічного та духовного підкорення народів і країн без застосування військової сили. В інформаційно-аналітичних центрах провідних країн світу таємно розвиваються спеціальні технології впливу на масову свідомість людей та розробляються сценарії інформаційних війн.

Глобалізація разом із революцією в інформаційних технологіях надала величезні можливості транснаціональним корпораціям і компаніям. Масштаб їх діяльності як з огляду чисельності втягнутих у неї гравців, так і за кількістю залучених грошей є таким великим, що національні економіки багатьох країн не спроможні протидіяти їй. Вони на цей час мають можливість глобального контролю над багатьма країнами світу, економічного і відповідно й політичного впливу на них.

Усе вищевикладене стало причиною помітного деформування (руйнації) основоположних принципів старої парадигми міжнародної безпеки.

У зв'язку із цим у сучасних умовах і на перспективу досягнення міцної і довгострокової міжнародної безпеки може бути забезпечене лише шляхом всебічної активізації усіх форм міжнародного різнорівневого співробітництва держав, урядів, міжнародних урядових, неурядових та регіональних організацій, яке повинно здійснюватися із обов'язковим дотриманням прийнятих ними і загальновизнаних принципів і норм міжнародного права.

Література:

1. Закон України "Про основи національної безпеки України" від 19 червня 2003 р. № 964-IV // ВВР України. - 2003. - № 39. - С. 351.

2. Стратегія національної безпеки /Затв. Указом Президента України від 12 лютого 2007 р. № 105/2007 // www.rada.gov.ua

3. Военный энциклопедический словарь. - М.: ML "ОНИКС