УДК 364.465

В.О. ДЕМЕНТОВ

РОЛЬ ГРОМАДСЬКИХ ОРГАНІЗАЦІЙ У СОЦІАЛЬНОМУ ЗАБЕЗПЕЧЕННІ: УКРАЇНСЬКИЙ ТА ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД

Висвітлено роль соціально орієнтованих громадських (неурядових) організацій у соціальному забезпеченні суспільства; досвід делегування повноважень органами державної влади громадським організаціям з метою реалізації специфічних соціальних програм та проектів в Україні та зарубіжних країнах.

The article reviews the role of social nongovernmental organizations in social development of the society; about experience of delegate of duties to nongovernmental organizations with purpose of realization specifical social programs and projects in Ukraine and foreign countries.

Основною проблемою та, відповідно, важливим ключовим завданнням розвитку в Україні громадянського суспільства є вирішення найважливіших соціальних конфліктів та протиріч у суспільстві, де все більш значущу роль відіграють громадські організації, які стимулюють соціальну активність і інтеграцію.

Аналіз останніх досліджень і публікацій дає підстави стверджувати, що кожне демократичне суспільство засновує своє соціальне забезпечення та розвиток на трьох складових: вільній ринковій економіці, представленій підприємницьким сектором; демократично обраній владі, представленій посадовими особами центральної та місцевої влади; і добровільними громадянськими інститутами, що включають, головним чином, неурядові організації (НУО) - незалежний сектор. Зокрема проблематику міжсекторальної взаємодії у своїх роботах досліджувала низка зарубіжних і вітчизняних вчених: Збігнєв Вайсман, Кржиштов Балон, Дж. Дабровська, М. Гумковська, М. Касимова, П. Картинг, Д. Пол, В. Рубцов, Д. Лукас, О. Васильченко, В. Полтавець, В. Надрага, Г. Осадча, Ф.Парслоу, Ю. Лебединський, К. Ханвей, Т. Філпот, Ю. Саєнко, А. Ткачук, С. Шардлоу та ін. Бізнес, влада та громадські інститути - три сили, що складають основу сучасного суспільства і можуть виконувати свої завдання тільки за умови взаємного співробітництва, як видно з досвіду країн, де таке співробітництво вже стало історичним і задокументованим явищем [5].

Саме цим обумовлена постановка завдання даної роботи, що передбачає висвітлення питань, пов'язаних з необхідністю формування нових підходів до соціального забезпечення на основі партнерських відносин між органами влади та громадськими організаціями, бо існуючі форми співпраці органів влади та місцевого самоврядування з громадськими організаціями ще потребують оптимізації та всебічного вдосконалення.

Найважливіша функція НУО - змінювати людей. У нашому, часто роз'єднаному суспільстві, громадські організації стимулюють соціальну активність і інтеграцію. Вони дають людям шанс бути активними в групі, знайомитись з людьми з подібними інтересами та знаходити зміст і цінності в реалізації загальних цілей. Неурядові організації створюються людьми для людей: вони дають почуття спільності та підтримки їхнім членам, пропонують послуги фахівців і борються за права різних соціальних груп. Вони виконують ще одну надзвичайно важливу функцію: формують відчуття громадянської тотожності (тобто дають можливість виразити суспільні проблеми та потреби). Надзвичайно важлива роль прямої демократії в тому, що організації заповнюють прогалину, що не може бути заповнена ані державою та її чиновниками, ані бізнесом та його менеджерами [7].

Французький філософ де-Токевіль стверджував, що вільні вибори не рівносильні демократії. Люди вибирають уряд, але дистанція між ними залишається майже такою, як між королем і підданими. Надаючи належне місцевому самоврядуванню, клубам, асоціаціям та громадським рухам, він підкреслював, що громадяни перестануть бути підданими, коли вони "будуть використовувати" дистанцію, що розділяє їх та владу. Він попереджав: "Якщо уряд виконуватиме роботу замість громадських асоціацій, то етика і психічний стан суспільства стануть не менш ризикованими сферами, ніж торгівля та промисловість". Це освоєння соціального простору в демократичному суспільстві відбувається відповідно до принципу взаємного доповнення.

Взаємне доповнення - основний принцип соціальної філософії та ключовий стандарт політичної системи. Він затверджує верховенство окремого індивідуума над громадою і допоміжне значення останньої: "Влада в цілому, і держава зокрема не повинні перешкоджати людям чи групам здійснювати власні ініціативи, тобто якнайкраще реалізовувати свою енергію та творчі ідеї задля отримання загального блага або задоволення конкретного інтересу".

Принцип взаємного доповнення, що визначає соціальний порядок, з'являється ще в роботах Арістотеля. У них він висловлений у понятті "місто-держава", що базується на співдіяльності декількох громад, залежних одна від одної. Для Алтисіуса, який жив в XVII ст., ідея взаємного доповнення обґрунтовує існування "перехідних" громад між державою і громадянами - будь-який інститут більш високого рівня заснований на елементах нижчого рівня.

В Епоху Просвітництва вперше виникли ініціативи, спрямовані на включення принципів, основаних на природних законах, в основні законодавчі акти. Це, зокрема, стосується Конституції Сполучених Штатів. Цей аспект принципу доповнення є особливо важливим, часто фундаментальним, для структур федерального типу, тому застосовується в таких країнах, як Німеччина, Швейцарія, США. Взаємне доповнення також важливе у формуванні міжнародних структур - Євросоюзу насамперед. Щодо нього, то можна сказати, що він став можливим завдяки прийняттю цього принципу. Декларація прав людини ООН і Маастрихтська угода, що складають основу сучасного Євросоюзу, безпосередньо посилаються на принцип взаємного доповнення [4].

У соціально-політичній системі мета реалізації принципу взаємного доповнення полягає не в застосуванні вільноринкової соціальної політики, а в її децентралізації. Прихильники принципу взаємного доповнення припускають, що співробітництво різних структур заради загальної вигоди є умовою соціального розвитку. Оптимальне зростання залежить від розумного розподілу завдань між державою, громадою та корпоративними структурами.

Принцип взаємного доповнення визначає, що виконання завдань має бути організоване таким чином, щоб можна було гарантувати максимально ефективну діяльність: високі владні органи втручаються у справу тільки тоді, коли