· суспільство не повинно позбавляти особу чи групу осіб того, що вона в змозі зробити задля свого блага;

· у разі, якщо особа або група осіб не має можливості виконувати певну функцію, суспільство, перш за все, повинно підтримати цю особу чи групу в реалізації самодопомоги;

· якщо підтримка виявилася дієвою - стан особи чи групи став стабільним, їм треба дозволити розвиватись самостійно, подальша підтримка породить "ефект відчуження".

Принцип взаємного доповнення, що трактується в такий спосіб, установлює обмеження повноважень влади, яка має "зупинитись" через наявність самоорганізованих громад відповідальних і активних громадян. Варто також зазначити, що взаємне доповнення покладає на громади обов'язок заповнювати весь простір, який залишає держава. Отже, принцип створює основу для побудови реальної демократії, для громадської участі в керуванні та спільної відповідальності за державу [6].

З іншого боку, якщо неурядовий сектор вимагає рівного доступу до суспільних ресурсів, йому варто сприяти стандартизації своєї роботи та побудові відносин із державною адміністрацією на цій основі. Для досягнення цього організації повинні послідовно покращувати якість послуг, які вони пропонують, виконувати основні адміністративні вимоги (наприклад, достовірна та своєчасна звітність), спиратись на різні фінансові ресурси (для запобігання фінансової залежності від одного донора) та прагнути формування місцевого чи національного представництва.

Органи державної влади повинні визнати незалежність громадських організацій та ставитись до них як до потенційних партнерів, відповідно до зрозумілих правил співробітництва. Отже, варто ознайомитись з моделями співробітництва, що існують між державою та соціальним сектором, особливо в деяких країнах Європейського Союзу.

У XIX ст. і XX ст. неурядові організації складалися головним чином з волонтерів, адже волонтерська робота має давні традиції в соціальній сфері. В європейських країнах більшість послуг, що пропонуються, походять саме від волонтерської роботи. З роками НУО переходили до роботи на більш професійній основі, проте волонтери завжди залишалися в складі організацій і відігравали в них значну роль. Чимало НУО ще й зараз називають себе "волонтерськими організаціями", хоча складаються майже повністю з професіоналів, робота яких є оплачуваною [2].

До кінця 40-х р. ХХ ст., коли у Великобританії відповідальність за соціальну допомогу взяла на себе держава, основні медичні та соціальні послуги надавалися волонтерськими організаціями, їхня діяльність доповнювала безпосередню допомогу родини й громади. Після того, як держава взяла на себе відповідальність за ці аспекти життя, волонтерська робота опинилася на задньому плані. Однак глибоке переконання в тому, що професійні державні соціальні працівники здатні задовольнити потреби і виправдати очікування суспільства, настільки похитнулося, що 1960-ті рр. можна визначити як "золоте століття волонтерства" [2].

Волонтерський рух у Великобританії має сильну підтримку з боку уряду, що пояснюється визнанням його як важливого елементу соціальної політики. Особливо це було помітно у 1980-х рр., коли рівень безробіття зріс, і політики, як і суспільство загалом, почали вважати волонтерську роботу частковим вирішення цієї проблеми. "Немає способу чи ресурсів для створення служб, таких ефективних, як добровільні... На нашу думку, волонтерський рух - це серце нашої держави загального добробуту, а державні служби тільки підтримують його у наданні допомоги іншим... Бажання людей допомагати іншим є однією з головних гарантій миру в країні. Воно забезпечує відокремлення соціальної допомоги від політичного контролю. Воно дозволяє людям задовольняти реальні потреби, а не ті, котрі бачить держава" (фрагмент з промови М. Тетчер на щорічній конференції Королівської волонтерської жіночої служби, січень 1981).

У Німеччині, на відміну від англо-американської традиції, термін "волонтер" і "волонтерство" зустрічається рідко. Проте часто використовуються терміни "робота" та "діяльність на громадських засадах" (та, що не оплачується). Другий термін охоплює традиційне визначення волонтерської роботи: вона добровільна і безкоштовна. Волонтерська робота в Німеччині виникла в 1788 р. завдяки Гамбурзькому кодексу для бідних. Протягом наступних десятиліть у більшості німецьких поселень соціальний захист бідних було організовано саме завдяки громадській волонтерській роботі, що була інституціоналізована комунальною реформою І Пруссії в 1808 р. Завдяки волонтерам, які піклувалися про окремих людей чи родини, було можливо надавати соціальну допомогу з мінімальним використанням суспільних ресурсів.

Професіоналізація соціальної роботи призвела до зміщення акценту в соціальній сфері волонтерського руху на соціальні спілки, сформовані окремими неурядовими організаціями. Ці так звані "дахові спілки" нараховують 1,5 - 2 млн волонтерів у соціальній сфері (2/3 з яких жінки). Федеральний центр статистики оцінює волонтерську роботу в 75 млрд німецьких марок щорічно. Волонтерська робота часто означає більше, ніж надання підтримки, а це піднімає проблеми достатньої кваліфікації, компетенції та відповідальності за роботу. Отже, організації та групи організацій розвивають різні моделі волонтерської роботи, що допомагають людям працювати для інших [7].

Крім надання волонтерами професійних послуг, з' явилася ще одна форма волонтерської роботи, націлена на допомогу собі. Волонтери часто живуть у тих самих районах, де й люди, які потребують їхньої допомоги, й належать з ними до однакових вікових груп. У такий спосіб "сусідської допомоги" реалізується один з головних принципів німецької соціальної політики: від допомоги до