УДК 338.2

Д. В. КАРАМИШЕВ, Н. М. УДОВІЧЕНКО

ЕКОНОМІЧНІ СКЛАДОВІ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ПРОЦЕСІВ РЕСУРСНО-ІНВЕСТИЦІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ В СИСТЕМІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я

Доведено, що державна фінансово-економічна політика реформування системи охорони здоров'я повинна бути послідовною, науково обґрунтованою та орієнтованою на споживача медичних послуг. Тільки за таких умов можна буде здійснити перехід до ринкових форм господарювання, але з чіткою соціальною спрямованістю та запровадити дійсно ефективний організаційно-економічний механізм державного регулювання процесів ресурсно-інвестиційного забезпечення в системі охорони здоров 'я.

The state financial and economic policy of reforming of public health system should be consecutive, science-based and focused on the consumer of medical services. Only in such conditions it will be possible to carry out transition to market forms of managing, an accurate social orientation and to introduce really effective economical mechanism of government regulation of resource-investment maintenance in the public health system.

Однією з головних проблем системи охорони здоров'я є нестача коштів, потрібних для її функціонування. Залишаючись галуззю, що фінансується переважно з державного бюджету, охорона здоров'я потребує запровадження механізмів залучення додаткових коштів для забезпечення громадян гарантованою безоплатною медичною допомогою.

Аналіз стану вітчизняної системи охорони здоров'я свідчить, що показники темпів та якості інноваційних процесів у відповідній сфері залишаються надзвичайно низькими, що має такі негативні прояви: відсутність єдиної продуманої системи державної підтримки розвитку охорони здоров'я; недостатність і неефективність фінансування інноваційних напрямів у системі охорони здоров'я; наявність несприятливого інституційного середовища, що проявляється відсутністю дієвої інноваційної інфраструктури. У результаті постійно зростає відставання рівня розвитку вітчизняної системи охорони здоров'я від рівня розвинутих країн світу і навіть країн пострадянського простору. За умови збереження наявної ситуації, з кожним роком в Україні посилюється технологічне відставання від провідних країн світу, блокуються можливості формування стійкого економічного зростання на основі використання інновацій.

Для підвищення соціальної відповідальності держави за здоров'я суспільства необхідно забезпечити виконання конституційних зобов'язань перед громадянами, а також виділення коштів на розвиток охорони здоров'я в розмірі не нижче 5 % ВВП, згідно з Законом України "Основи законодавства про охорону здоров'я". Для цього необхідно створення умов для залучення в охорону здоров'я інвестицій із недержавних джерел. Це можуть бути податкові пільги для підприємств, які вкладають кошти в розвиток охорони здоров'я регіону, міста, сільської місцевості, а також у підтримку і зміцнення здоров'я населення відповідних територій. Посилення соціальної відповідальності бізнесу можна стимулювати за допомогою взаємовигідних економічних методів (фіскальна, кредитно-грошова політика).

Торкаючись фінансово-економічних механізмів реформування системи охорони здоров'я, необхідне вдосконалення принципів бюджетного фінансування галузі. Потрібно законодавчо затвердити правила прийняття Програми державних гарантій разом із затвердженням бюджету на її фінансування. На сьогодні навіть за очевидного браку бюджетних коштів, обсяги державних гарантій залишаються незмінними. У результаті "на папері" бюджет повністю оплачує медичні послуги в установленому обсязі, у реальності ж ці кошти не покривають навіть собівартості медичного обслуговування населення, не кажучи про зростання оплати праці медичних працівників [8].

Одним із засобів державної фінансової підтримки та розвитку галузі охорони здоров'я повинно бути формування державного замовлення на інноваційну продукцію. Створенню ефективних схем фінансування інноваційно-інвестиційної діяльності в системі охорони здоров'я сприятиме започаткування державного замовлення на окремі інновації.

Оскільки економічна роль держави полягає в забезпеченні загальнодержавних потреб і захисту інтересів соціально незахищених верств населення, державним замовленням як інструментом державного регулювання формуються завдання на виготовлення, постачання медичної техніки та фармацевтичної продукції, виконання робіт і надання послуг за номенклатурою і в обсягах, що забезпечують реалізацію державних цільових програм у галузі охорони здоров'я [3].

АОрганізаційно-економічний механізм управління процесом реалізації державних цільових програм передбачає створення спрямованої на реалізацію передбачених програмою заходів системи правових, адміністративних та економічних регуляторів. Державний контракт є основним документом, який урегульовує економічні, правові й організаційні відносини між державним замовником і виконавцем в особі, наприклад медичного закладу. У контрактах мають бути зазначені вимоги щодо обсягів, номенклатури та якості продукції (робіт, послуг), а також чітко визначені строки поставок продукції (виконання робіт, надання послуг) конкретним споживачам [2].

Державним замовленням як засобом державного регулювання процесів у системі охорони здоров'я можуть охоплюватися наукові установи, медичні заклади та виробничі підприємства різних форм власності, які задіяні в процесі наукових розробок, виробництва товарів медичного призначення та забезпеченні надання медичних, соціальних, освітніх послуг у системі охорони здоров'я. Вони можуть надавати до органів державної виконавчої влади, що формують державне замовлення, пропозиції щодо включення їхньої продукції та послуг до державного замовлення.

Ураховуючи дієвість механізму державного замовлення та виходячи із завдань розвитку національної системи охорони здоров'я, державний вплив у цій формі доцільно поширювати на об'єкти державного регулювання, які є вирішальними або без підтримки яких держава неспроможна забезпечити нормальне функціонування медичної галузі. Державне замовлення певною мірою може стимулювати розвиток галузі, сприяти впровадженню нових технологій.

Державне замовлення на проведення найважливіших розробок, які спрямовані на перетворення в системі охорони здоров'я, може бути ефективним засобом здійснення державної політики в цій сфері, стимулювання розвитку пріоритетних напрямів реалізації державних і регіональних програм, що забезпечить заклади охорони здоров'я сучасним медичним устаткуванням та лікарськими засобами, зменшуючи залежність від імпорту. Це приведе до значного ресурсозаощадження, підвищення продуктивності праці, а головне - забезпечення населення доступною та якісною медичною