Державне замовлення на інноваційні розробки у вигляді кінцевої продукції, послуг або нових організаційних підходів за пріоритетами розвитку системи охорони здоров'я реалізується через державні закупівлі. Для найбільш ефективного використання коштів Державного бюджету замовлення на постачання продукції та послуг для потреб медичної галузі можуть розміщуватися шляхом проведення аукціонів, конкурсів, відкритих і закритих торгів, у тому числі тендерних торгів загальнодержавного, регіонального та муніципального рівнів.

Держконтракт як регулятор інноваційних процесів у системі охорони здоров'я можна застосувати й до підприємств з недержавною формою власності, продукція яких є необхідною для державного споживання.

Суперечливими за чинною нормативно-правовою базою уявляються перспективи врегулювання відносин між розпорядниками бюджетних коштів та закладами охорони здоров'я в системі охорони здоров'я. Зараз, на жаль, процеси децентралізації управління і пропоновані кроки реформування системи охорони здоров'я не погоджено з бюджетними відрахуваннями, що може призвести до різкого скорочення обсягів спеціалізованої медичної допомоги на місцевому рівні, причому ці процеси матимуть не природний, а радше, штучний характер. Як наслідок, органи місцевого самоврядування спробують позбутися витратних спеціалізованих установ і вивести їх зі складу районних лікарень у вигляді спеціалізованих автономних підрозділів і кабінетів, щоб не утримувати їх коштами місцевих бюджетів.

Особливе занепокоєння сьогодні викликає забезпеченість лікувально-профілактичних закладів діагностичним обладнанням, не кажучи про зношеність і потребу в заміні обладнання, що існує. Це пов'язано, у першу чергу, з невідповідністю потреб галузі тим відрахуванням на охорону здоров'я, які передбачені бюджетами всіх рівнів.

Основною причиною незадовільного стану медико-технічного забезпечення охорони здоров'я є недостатнє фінансування медичних закладів та, як наслідок, відсутність оновлення основних фондів і модернізації обладнання. Критичний обсяг фінансування закладів охорони здоров'я зумовив значне виснаження матеріально-технічної бази (понад 80 % медичного устаткування застаріло й вимагає заміни). Крім того, відбувається повсюдне вимушене спрощення (примітивізація) технології надання медичної допомоги з метою її здешевлення, особливо на госпітальному етапі. Реально система охорони здоров'я, що існує, може безкоштовно надавати пацієнтам тільки життєво необхідні види медичної допомоги.

У розвинених країнах серед заходів охорони здоров'я на перший план виходить рання діагностика й високоспеціалізоване лікування на основі використання останніх досягнень медичної науки і техніки. Нам же в умовах практичної руйнації власної промисловості, у тому числі й високоточної медичної, залишається орієнтація на первинну медико-санітарну допомогу і профілактичний напрямок медицини як низьковитратні напрямки.

Зокрема, якщо в системі рівень заробітної платні низький, установлення дорогого обладнання (комп'ютерні томографи та ін.) економічно невигідне, оскільки витрати на експлуатацію такого обладнання перевищують рівень заощаджених коштів на оплату робочої сили. У цьому приховується причина вкрай незадовільного використання сучасних приладів у медичних закладах, відставання розвитку інженерних служб у лікарнях [6].

Якщо наочніше, то з плином часу технічні та метрологічні характеристики лікувально-діагностичних приладів і медичного устаткування змінюються, що в результаті призводить до отримання неправильних результатів вимірювань і, як наслідок, до встановлення необ'єктивного діагнозу навіть за повного дотримання всіх норм і методик дослідження.

Розглядаючи матеріально-технічну сторону ресурсної складової медичної галузі, треба розуміти сутність базових категорій, якими є капітал, інвестиція та амортизація, оскільки між ними існує вагома різниця. Під капіталом мається на увазі запас виробничих фондів. Інвестиція являє собою потік, спрямований на збільшення капіталу. Амортизація - зворотний потік, пов'язаний зі зменшенням обсягу капіталу за умов використання виробничих фондів. Різниця між даними концепціями суттєва, оскільки визначає інвестиції як виключно важливий і динамічний вид діяльності, що здатний корегувати структуру капіталу в медичній галузі [10].

Сьогодні, коли у вітчизняній системі охорони здоров'я склалася катастрофічна ситуація із забезпеченням обладнанням та апаратурою медичного призначення, що ускладнює і без того критичний стан у галузі, виходом із ситуації, як уже зазначалося, може бути фінансовий лізинг. Його основна перевага в тому, що в умовах ринку медичної техніки, що динамічно розвивається, він дозволить лікувально-профілактичним закладам уникнути морального зношення обладнання, суттєво не вплине на статті видатків і надасть можливість у стислі терміни закрити питання ресурсозабезпечення.

В умовах обмеженого бюджетного фінансування лізинг може виступати як один з інструментів кредитування різних операцій з купівлі обладнання та інших вартісних товарів медичного призначення. Це особливий вид інвестування. Його застосовують, передусім, у випадках, коли виникає потреба в придбанні коштовного обладнання. За схемою лізингу можна брати в довгострокову оренду переважно сучасне устаткування, діагностичну апаратуру, контрольно-вимірювальні прилади, цілісні технологічні комплекси, медичне устаткування. По закінченні терміну лізингового договору і виплати орендарем повної вартості майна й визначених відсотків це майно може бути його власністю або, якщо це обумовлено договором, повертається лізингодавцеві.

Під час провадження фінансового лізингу, майно, яке передано за договором лізингу, повністю амортизується та по закінченні строку договору лізингоотримувач викуповує предмет лізингу за залишковою вартістю [13]. Під амортизацією розуміється процес поступового перенесення вартості засобів праці (у міру їх зносу) на вартість виробленого з їхньою допомогою продукту з метою акумуляції грошей для подальшого повного відновлення зазначених засобів праці [11].

Для лізингоодержувача переваги лізингу полягають у тому, що лізингові платежі відносять на собівартість продукції (послуг), що дозволяє зменшити базу оподаткування і податкові платежі [5].

Отже, реалізація проектів ресурсно-інвестиційного забезпечення в системі охорони здоров'я може здійснюватися шляхом використання державою інструменту лізингу. Однак у ч. 3 ст. 21 Бюджетного кодексу України наголошується, що "бюджетна установа не має права здійснювати запозичення