в будь-якій формі або надавати за рахунок бюджетних коштів позички юридичним та фізичним особам, крім випадків, передбачених Законом України "Про Державний бюджет України", що значно звужує можливості організацій і установ соціальної сфери в придбанні устаткування за лізинговими схемами [1].
Це положення не виключає можливості участі організацій і підприємств соціальної сфери в лізингових угодах, однак значно звужує участь у них бюджетних установ і, по суті, входить у суперечність із бажанням Міністерства економіки України розвивати в соціальній сфері інвестиційні проекти за допомогою лізингу.
Лізингові операції розглядаються як перспективний вид фінансування медичної галузі. Як аргументи, що обґрунтовують доцільність даного способу фінансування, можна навести таке: по-перше, бажання придбати складне та рідкісне медичне устаткування та апаратуру; по-друге, можливість використовувати дану форму як засіб боротьби з моральним старінням обладнання; по-третє, можливість використовувати її при наявній потребі в галузях, не пов'язаних з основною діяльністю (наприклад, у транспортних засобах для перевезення хворих); по-четверте, бажання уникнути гарантійної та авансової застав, оскільки дана форма фінансування їх не передбачає [14].
Основною умовою укладання договорів фінансового лізингу повинні бути розроблені згідно із законодавством цільові комплексні інноваційні програми, що спрямовані на якісні зміни системи охорони здоров'я. Виходячи з програмних цілей та завдань, можна планувати обсяги фінансового покриття договорів лізингу за рахунок коштів галузевого інноваційного фонду. На нашу думку, відродження галузевих інноваційних фондів може стати важливою ланкою в інвестуванні інноваційних процесів у системі охорони здоров'я.
Отже, фінансовий лізинг здатен бути тим механізмом, за допомогою якого можна вирішувати питання забезпечення галузі необхідним сучасним медичним устаткуванням, а також кваліфікованим технічним супроводом, що значно поліпшить якість лікувально-діагностичного процесу.
На сьогодні інновацією у вигляді організаційно-технічного рішення можна вважати створення дієвого механізму забезпечення галузі діагностичним обладнанням. Пропонуємо здійснення цього процесу шляхом створення спеціалізованих державних і комунальних фінансово-кредитних установ, правове забезпечення якого регламентується Законом України "Про інноваційну діяльність" [4].
Але для реалізації цього проекту, наприклад, забезпечення діагностичним обладнанням, треба, щоб, згідно зі ст. 13 зазначеного Закону, "суб'єкт інноваційної діяльності подав для реєстрації інноваційний проект". При цьому суб'єктом інноваційної діяльності може бути структура, яка має статус підприємства, але не бюджетної установи. Тому, враховуючи напрацювання вітчизняних науковців, які досліджували питання щодо створення державних і комунальних підприємств у галузі охорони здоров'я [9; 12], можна стверджувати, що для цього зараз уже існують деякі передумови, але ж процес відбувається дуже повільно. І тому лише тоді, коли медичний заклад матиме відповідний статус та зможе отримати від спеціалізованої фінансово-кредитної установи кошти або устаткування для обладнання на безвідсотковій основі, можна буде казати, що в цьому полягатиме основна перевага таких кроків.
Проблему забезпечення діагностичним обладнанням може бути вирішено тільки за умов, коли медичний заклад стане суб'єктом господарювання і зможе здійснювати відповідну господарську діяльність. Необхідно враховувати ще й інші закони. Наприклад, законодавство про державне регулювання у сфері господарської діяльності. Хоча головним законодавчим документом, який визначає фінансово-економічні відносини, залишається Бюджетний кодекс України і щорічно затверджуваний Закон України "Про Державний бюджет України".
Підсумовуючи вищевикладене, треба наголосити, що головна ідея створення механізму забезпечення медичної галузі діагностичним устаткуванням полягає в тому, щоб створити єдине державне на рівні області, або комунальне (міське) підприємство, яке б об'єднало всі суб'єкти господарювання в цій сфері. У нашому випадку це можуть бути лікувальні заклади, що знаходяться в місті або в області, з метою створення єдиного потужного суб'єкта інноваційної діяльності, який здатен був від себе подавати інноваційні проекти і сподіватися на підтримку обласної чи міської ради щодо фінансування цих проектів, через створені відповідними державними органами спеціалізованої фінансово-кредитної установи [7].
Сьогодні перед Урядом України особливо гостро стоїть питання ресурсозабезпечення системи охорони здоров'я. Вирішення цього питання потребує координації зусиль різних міністерств та відомств на всіх етапах інноваційного процесу, починаючи з ідей та концептуальних підходів до покращання ситуації, визначення потреби в ресурсах, формування бюджетних пропозицій та визначення найбільш прийнятних позабюджетних джерел насичення галузі з визначенням конкретних механізмів регулювання процесу та закінчуючи забезпеченням кінцевого етапу - постачання, сертифікації, налагодження оснащення, використовуючи при цьому максимально прозорі шляхи задоволення кінцевого споживача на конкурсній основі.
Ефективність дій щодо збереження і зміцнення здоров'я громадян необхідно визначати на основі узагальнення результату взаємодії кожного суб'єкта соціально-економічних відносин у вигляді міжгалузевих показників діяльності, які орієнтовані на покращання здоров'я. Такими інтегральними оцінками можуть бути: нормативний прибуток, обсяг інноваційного продукту; продуктивність; ступінь задоволення потреб у благах медичного призначення; величина додаткових фінансових відрахувань підприємств на розвиток охорони здоров'я регіону, міста, села та інше. У свою чергу такі підприємства, організації, фірми, які виконують загальнодержавні завдання профілактики та зміцнення здоров'я, повинні мати право на податкові пільги та преференції з боку держави.
Підвищення ефективності управління системою охорони здоров'я в умовах обмеженості ресурсів передбачає зменшення державних витрат на ті види статей, які відповідають лише за зростання екстенсивних показників функціонування системи і не поліпшують її якісну складову. Навпаки, пропонується збільшити державні та сприяти залученню недержавних інвестицій у ті сектори системи охорони здоров'я, які працюють найбільш ефективно в напрямку забезпечення доступності та якості медичної допомоги всім верствам населення. Іншими словами, мова йде про визначення пріоритетів, на основі розуміння інноваційних процесів, які