УДК 339.13: 338.43

Є. Л. ГРИНЬ

ПОЛІТИКА РОЗВИТКУ АГРОБІЗНЕСУ В УКРАЇНІ В НАПРЯМІ ЗАХИСТУ ВНУТРІШНЬОГО ПРОДОВОЛЬЧОГО РИНКУ

Визначено економічний зміст і значення організаційно-економічного механізму розвитку аграрного бізнесу на ринку продовольства. Виявлено функціональну взаємозалежність аграрного бізнесу структурних елементів у державному регулюванні. Розглянуто довгострокову стратегію щодо розвитку аграрного бізнесу.

Economic maintenance and value of organizationally-economic mechanism of development of agrarian business is certain at the market offood. Functional interdependence of agrarian business of structural elements is exposed in the state adjusting. Long-term strategy is considered in relation to development of agrarian business.

Розвиток аграрного бізнесу зумовлюється сукупністю чинників економічного, політичного, соціального, правового та міжнародного характеру, підґрунтям яких виступають стратегічні інтереси країни та її природно-кліматичні умови, географічне розташування, ментальність народу.

У наукових дослідженнях Б. Губського, Л. Мельника, І. Михасюка, О. Могильного, Г. Мостового, В. Радченка, П. Саблука, В. Ситника, О. Шпичака значна роль відводиться механізмам і формам державного регулювання агробізнесу.

Метою статті є визначити економічний зміст і значення організаційно-економічного механізму розвитку аграрного бізнесу на ринку продовольства; виявити функціональну взаємозалежність агробізнесу структурних елементів в державному регулюванні; розглянути довгострокову стратегію щодо розвитку аграрного бізнесу.

Основне завдання державного регулювання розвитку агробізнесу полягає в реалізації соціально-економічної політики держави у сфері виробництва, розподілу і реалізації продовольства в контексті забезпечення продовольчої безпеки країни та збереження екологічної рівноваги навколишнього середовища. Регіональне регулювання ефективного функціонування суб'єктів агробізнесу передбачає: оцінку інвестиційної привабливості регіонального АПК; розробку цільових регіональних програм розвитку агробізнесу з урахуванням природо-ресурсного потенціалу та інтересів території; місцеве фінансово-бюджетне, податкове і цінове регулювання; соціальний захист малозабезпечених верств населення [2, c. 497]. Регулювання агробізнесу з боку суб'єктів ринкової інфраструктури має забезпечувати ринкові умови розвитку аграрного підприємництва, зокрема формування ринків засобів виробництва та широкого вибору фінансових інструментів для їхнього придбання, фінансово-кредитну підтримку та інформаційно-консультаційне забезпечення суб'єктів агробізнесу, страхування ризиків підприємницької діяльності. Саморозвиток і саморегулювання підприємницьких структур агробізнесу спрямовані на забезпечення їхньої прибуткової діяльності та самофінансування, через реалізацію таких заходів, як проведення маркетингових досліджень продовольчих ринків, оновлення асортименту продукції; складання бізнес-планів; налагодження вертикально-інтегрованих зв'язків між суб'єктами продовольчого ринку; оцінка ризиків підприємницької діяльності. Метою регулювання продовольчого ринку з боку споживачів та громадських організацій є захист прав споживачів і гарантування безпеки продуктів харчування для їх здоров'я і життя.

Особливості формування організаційно-економічного механізму розвитку агробізнесу в Україні значною мірою зумовлюються характером перехідного періоду: інфляцією, дефіцитом державного бюджету, відсутністю сприятливого ринкового середовища; браком інвестиційного та кредитного забезпечення; спадом виробництва; негативною демографічною ситуацією; низьким рівнем реальних доходів і недостатньою соціальною захищеністю населення [3, c. 133; 4, c. 125].

Разом з тим, АПК України характеризується і певними негативними рисами:

упродовж усіх років реформування вітчизняного АПК відбувається стабільне падіння рівня його ресурсного забезпечення, погіршуються умови технічного оновлення і модернізації матеріально-технічної бази, насамперед сільськогосподарського виробництва. Йдеться про різке скорочення обсягів постачання останньому сучасних тракторів, зерно- та кормозбиральної техніки, екологобезпечних ґрунтообробних машин тощо. Відтак - не дотримуються технологічні вимоги, агротехнічні строки проведення тих чи інших видів польових робіт, знижується їхня якість і, відповідно, врожайність вирощуваних культур;

значно відстає від сучасних вимог техніко-технологічне оснащення переробних підприємств, що зумовлює великі втрати сировини, стримує здійснення її глибокої переробки, розширення асортименту товарів;

слабко розвинені сільськогосподарське й технологічне машинобудування, будівельна індустрія в сільській місцевості.

Ресурсний потенціал АПК України, який і до цього не був у повному розумінні сукупністю та органічною єдністю техніко-технологічно пов'язаних, екологічно зрівноважених й економічно збалансованих виробничих ресурсів, нині невпинно втрачає свою відтворювальну спроможність [6, c. 20]. В умовах кризи економічно неспроможними щодо відтворення й оновлення ресурсних потенціалів забезпечення нормального функціонування виявились практично всі форми господарювання на селі, за винятком дрібних приватних селянських господарств. Однак в останніх майже відсутні будь-які сучасні техніко-технологічні засоби виробництва.

Спільна дія негативних тенденцій у продовольчому виробництві складає загрозу так званого "системного відриву" України від технологій, яка надалі переросте у структурно-галузеву й інституційну несумісність і стане перешкодою на шляху інтеграції України до світогосподарської системи.

Уже сьогодні Україна відчуває зростаючий опір просуванню своїх товарів і послуг на зовнішні ринки і втрачає позиції в зовнішньоекономічній сфері.

За таких умов головним чинником вироблення ефективного механізму розвитку національного аграрного бізнесу, формування в ньому технологічно досконалого, екологічно безпечного та високопродуктивного виробничого потенціалу є, на наш погляд, радикальне вдосконалення взаємозв'язків між промисловістю, яка забезпечує аграрний сектор необхідними засобами й предметами праці та переробляє сільськогосподарську сировину (продукцію), і безпосередньо сільським господарством як специфічною галуззю економіки.

Як доводить світовий і вітчизняний досвід, аграрний бізнес як особливий вид діяльності розвивається у відповідному соціальному середовищі. Для ефективного механізму розвитку бізнесу, і зокрема аграрного, в суспільстві повинен сформуватися авторитет підприємницької діяльності. Водночас досягти успіху неможливо, якщо не буде спільних зусиль уряду і підприємств. Оптимальний розвиток агробізнесу досягається поєднанням ринкового механізму та державного регулювання.

У даний час в Україні відсутня довгострокова стратегія щодо розвитку аграрного бізнесу. Значним стримувальним чинником у розвитку агробізнесу є недосконалість нормативної бази. Невиправдано було б стверджувати, що законодавча база аграрних реформувань відпрацьована достатньо і діє безвідмовно. В Україні донині немає закону з умовною назвою "Про аграрну реформу та стратегію розвитку агробізнесу в