Управління підприємством у системі агробізнесу вимагає в першу чергу вміння і здатності приймати обґрунтовані рішення й готовності йти на ризик. Останнє визначається західними підприємцями-аграріями як уміння використовувати доступні ресурси і всі безплатні чинники в досягненні доходності і конкурентоспроможності. Необхідною умовою розвитку аграрних підприємств і нарощування продовольчих ресурсів є наявність попиту на продукцію продовольчого підкомплексу. В умовах конкурентного ринку саме попит - головна рушійна сила виробництва, оскільки його розмір визначає можливості продажу. Тобто в ринковій економіці обсяги споживання зумовлюють виробництво, а не навпаки.

Однією з невідкладних умов подальшого розвитку агробізнесу в Україні є цілеспрямована політика захисту внутрішнього продовольчого ринку. Рівень розвитку міжнародного агробізнесу поки що не гарантує внутрішньої продовольчої безпеки, не відображає експортних можливостей АПК країни. В Україні останнім часом активізували свою діяльність транснаціональні корпорації агробізнесу, які не стимулюють, а, навпаки, стримують реформування АПК, що зумовлює руйнування продуктивного потенціалу вітчизняного агробізнесу, втрату господарськими структурами конкурентоспроможності [5, c. 9]. Продукція вітчизняних товаровиробників є дорожчою за іноземну, а тому й неконкурентоспроможною. Зовнішньоекономічну діяльність в агробізнесі треба спрямовувати не на імпорт будь-яких продуктів, а на створення національних виробництв за рахунок спільного інвестування на території України, з випуском конкурентоспроможної продукції, що відповідає міжнародним вимогам якості і може йти на експорт.

Таким чином, на сучасному етапі функціонування вітчизняного агробізнесу головними завданнями організаційно-економічного механізму його розвитку є: забезпечення економічно зрівноваженого і екологічно збалансованого використання ресурсного потенціалу АПК; налагодження раціональних взаємозв'язків між промисловістю, яка забезпечує аграрний сектор необхідними засобами і предметами праці та переробляє сільськогосподарську сировину, і безпосередньо сільським господарством як специфічною галуззю економіки, та широкий розвиток інтеграційних процесів; розвиток мережі інститутів ринкової інфраструктури, удосконалення інформаційно-консультаційного забезпечення суб'єктів агробізнесу; підвищення попиту на продукцію АПК як головної рушійної сили виробництва, оскільки саме його розмір визначає можливості продажу.

Отже, належне виконання наведених завдань організаційно-економічного механізму розвитку агробізнесу в Україні необхідно в першу чергу пов'язувати з розробкою державної стратегії його розвитку, чітким розмежуванням функцій держави і ринкового саморегулювання, переходом до ринкових методів аграрної та продовольчої політики.

Література:

1. Агропромисловий комплекс України: стан, тенденції та перспективи розвитку : інформ.-аналіт. зб. / за ред. П. Т. Саблука [та ін.]. - К. : ІАЕ УААН, 2003. - Вип. 6. - 764 с.

2. Бугіль С. Я. Організаційні особливості агропромислової інтеграції/ С. Я. Бугіль // Вісник Львів. держ. аграр. ун-ту : Економіка АПК. - 2004. - № 9. - С. 496-500.

3. Гриненко С. П. Логістичний напрям розвитку інтегрованих формувань в агробізнесі / С. П. Гриненко // Економіка АПК. - 2007. - № 9. - С. 132-136.

4. Губенко В. І. Реалізація експортного потенціалу АПК України в умовах глобалізації світової економіки / В. І. Губенко // Економіка АПК. - 2005. - № 10. - С. 124-129.

5. Кристальний О. В. Формування системи державної підтримки розвитку агропромислового виробництва в Україні // Економіка АПК. - 2005. - № 7. - С. 8-14.

6. Ситник В. П. Формування і реалізація державної політики розвитку матеріально-технічної бази АПК в Україні / В. П. Ситник // Економіка АПК. - 2006. - № 2. - С. 19-29