Згодом склалася широка практика застосування ст. XXIII ГАТТ 47, оскільки її приписи не були достатньо конкретними. З метою узагальнення практики, що склалася, в подальшому була прийнята значна кількість актів, що стали своєрідними східцями до формування тієї системи вирішення спорів у Світовій Торговельній Організації, яка існує сьогодні. Серед них: Рішення про "Процедури стосовно ст. ХХШ" (від 5 квітня 1996 р.), яке стосується вирішення суперечок між розвиненими країнами та тими, що розвиваються; "Домовленість щодо нотифікації, консультацій, розв'язання спорів та нагляду" (від 28 листопад 1979 р.) та додаток "Узгоджений опис звичаєвої практики ГАТТ у галузі розв'язання спорів"; Рішення про "Процедури розв'язання спорів" (від 29 листопада 1982 р.); Рішення про "Процедури розв'язання спорів" (від 30 листопада 1984 р.); Рішення про "Поліпшення в правилах і процедурах розв'язання спорів" (від 12 квітня 1989 р.) Приписи цих актів зберегли свою силу і до сьогодні, оскільки ГАТТ 94 зобов'язує сторони апріорі погоджуватися з положеннями ГАТТ 47 [8].

Стаття ХХІІІ (1) ГАТТ зазначає, що будь-яка сторона ГАТТ може порушити позов, якщо вважає, що "будь-яка перевага, якою вона має право прямо чи опосередковано користуватися за цією Угодою, зводиться нанівець чи ушкоджується або що досягнення будь-якої цілі Угоди ускладнюється внаслідок": а) невиконання іншою стороною своїх зобов'язань за цією Угодою; б) застосування іншою стороною будь-якого заходу незалежно від того, чи конфліктує він з положеннями цієї Угоди, чи ні; в) існування будь-якої іншої ситуації.

Початком процедури врегулювання спорів виступали переговори сторін - консультації, які, як свідчить практика, стали основною формою подолання суперечностей. Наступним етапом виступала стадія добрих послуг, процедура примирення та посередництво з боку Генерального директора ГАТТ, інших осіб та органів. І тільки після недосягнення позитивного результату після вичерпання зазначених засобів сторони спору передавали справу на розгляд Договірних Сторін або Раді представників, що за сприяння Генерального директора формувала групу експертів чи робочу групу для прийняття рішень з цього спору. Прийняте ними рішення ставало юридично обов'язковим для сторін.

Згідно зі ст. XXIII (2) ГАТТ, існує три види засобів правового захисту інтересів і прав сторін ГАТТ. Так, якщо відповідні сторони спору "не досягли задовільного врегулювання протягом розумного періоду часу", тоді "справу може бути передано на розгляд ДОГОВІРНИХ СТОРІН", які наділені повноваженнями: надати відповідні рекомендації сторонам, які, на їх думку, зацікавлені в справі; винести рішення щодо справи, залежно від того, що вони вважатимуть належним; якщо вони вважають, що обставини є досить серйозними для того, щоб виправдати такі дії, вони можуть дозволити стороні чи сторонам призупинити застосування до будь-якої іншої сторони таких поступок чи інших зобов'язань за цією Угодою, які вони можуть визначити за доцільні за таких обставин.

У практиці ГАТТ схвалення сторонами ГАТТ доповіді групи експертів розглядалось як обов'язкове рішення, що вважалося авторитетним визначенням існуючих за ГАТТ прав і обов'язків сторін спору. Виконання рішень груп експертів та робочих груп забезпечувалося політичними важелями тиску та авторитетом ГАТТ. Лише в декількох випадках у разі очевидного ігнорування рішень ГАТТ мало місце застосування відповідних санкцій.

Система вирішення спорів ГАТТ стала практичним засобом розгляду спорів на противагу консультаціям сторін. Доповіді груп зверталися до окремих обставин "справи, тому легко дистанціювалися від інших спорів, а "рішення з попередніх справ відігравали у кращому випадку роль переконливого прецеденту" [3, с. 22] Процедура вирішення спорів ГАТТ та Генеральна угода в цілому успішно існувала такий тривалий термін лише завдяки пріоритету дипломатичних процедур над юридичними, в іншому разі багато з членів ГАТТ вийшли б з її складу. Ця система давала широкі можливості для досягнення компромісних рішень між сторонами спору, що, у свою чергу, забезпечувало більшу стабільність міжнародних торговельних відносин і стимулювало виконання рішень ГАТТ. За всю історію існування ГАТТ лише в декількох випадках рішення груп експертів не були виконані. У цілому система врегулювання спорів ГАТТ була дуже ефективним і успішним механізмом. З більш ніж 500 справ, що розглядалися ГАТТ, понад дві третини мали успішне завершення [11, с. 64].

У 1985 р. було проведено дослідження стосовно ефективності системи врегулювання спорів у ГАТТ, в результаті чого було видано "Огляд ефективності розгляду торговельних спорів відповідно до ГАТТ та домовленостей Токіо-раунду". У цьому огляді серед іншого вказувалося на те, що тарифи та квоти були найбільш частим предметом скарг та ці справи здебільшого вирішувалися задовільно; субсидії були менш часто предметом скарг, але задовільне вирішення цих справ мало місце значно рідше; отримання формальної згоди на створення груп експертів у цілому проходило в межах прийнятного терміну часу; прийняття доповіді груп доволі рідко відкладалося на тривалий період; для більшості доповідей груп експертів та робочих груп, прийнятих з 1948 р., середній період часу з моменту подання скарги до моменту прийняття доповіді складав 10 місяців; імплементація рішень була доволі швидкою в більшості справ і середній період часу між моментом подання скарги і до моменту імплементації рекомендацій групи експертів складав близько двох років.

Незважаючи на доволі нейтральну оцінку роботи механізму