УДК 349.232

О.В. ГАВРИЛЮК

ДЕЯКІ ПИТАННЯ ІМПЛЕМЕНТАЦІЇ ТРУДОВОГО ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ

Досліджено питання співвідношення норм міжнародного права з вітчизняним законодавством про працю. Розглянуто нові економічні, юридичні та методологічні підходи до правового інституту оплати праці, що дозволяють при визначенні розміру заробітної плати максимально враховувати характер і складність виконуваних робіт, трудовий внесок кожного працівника в загальні результати виробничої діяльності, викликає необхідність досліджувати механізм організації оплати праці.

In the article the questions of correlation of norms of international law are probed with the Ukrainian legislation about labour. Search of the new economic, legal and methodological going near the legal institute of payment labours.

Добробут суспільства, який безпосередньо залежить від участі особи в суспільному виробництві шляхом здійснення підприємницької діяльності або участі у процесі праці шляхом укладення трудового договору (контракту), у першу чергу визначається рівнем матеріального благополуччя кожного його члена. Що ж спричиняє необхідність участі суб'єкта у трудових відносинах? Ідеальним вважається поєднання двох чинників - особистого інтересу до конкретної роботи і матеріального стимулу. Але, на жаль, так буває не завжди. І в більшості випадків поштовхом для виникнення трудового правовідношення все-таки виступає індивідуальний інтерес працівника у задоволенні матеріальних потреб.

У процесі економічних перетворень, що відбуваються в Україні, одним з основних напрямів розвитку трудового права є формування нових підходів до оплати праці. Сьогодні значно послабла роль заробітної плати як засобу підвищення продуктивності праці і як одного з найбільш ефективних способів управління трудовими ресурсами, що спричинило не тільки плинність кадрів на українських підприємствах, але і відтік кваліфікованих працівників в інші країни. Пошук нових економічних, юридичних і методологічних підходів до правового інституту оплати праці, що дозволяють при визначенні розміру заробітної плати максимально враховувати характер і складність виконуваних робіт, трудовий внесок кожного працівника в загальні результати виробничої діяльності, викликає необхідність досліджувати механізм організації оплати праці. Працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Забороняється будь-яке зниження розмірів оплати праці залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об'єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання. Суб'єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами. Розмір заробітної плати може бути нижчим за встановлений трудовим договором та мінімальний розмір заробітної плати у разі невиконання норм виробітку, виготовлення продукції, що виявилася браком, та з інших, передбачених чинним законодавством причин, які мали місце з вини працівника. Подальше реформування систем, форм та методів оплати праці в Україні спрямовано на підвищення рівня життя населення, збільшення платоспроможного попиту, забезпечення злагоди та зниження соціальної напруги в суспільстві [1].

В Україні практично створено законодавчо-правову базу регулювання оплати праці відповідно до міжнародних трудових норм. Так, Україна приєдналася до основних міжнародних договорів у сфері трудових і соціальних прав. Зокрема, Україною ратифіковано Міжнародний пакт про громадянські і політичні права, Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права, Конвенцію Міжнародної організації праці про підтвердження ратифікації про рівне ставлення і рівні можливості для трудящих чоловіків і жінок: трудящі із сімейними обов'язками, Міжнародну конвенцію ООН про ліквідацію всіх форм расової дискримінації, Конвенцію про захист прав і основних свобод людини, Конвенцію ООН про права дитини, Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок. Україна приєдналася до 20 статей при необхідних 16, а також до усіх необхідних 64 пунктів Європейської соціальної хартії (переглянутої).

Крім того, Україною ратифіковано Конвенції МОП, що регулюють право на працю: № 29 - про примусову або обов'язкову працю; № 47 - про скорочення робочого часу до сорока годин на тиждень; № 111 - про дискримінацію в галузі праці та занять; № 122 - про політику в галузі зайнятості; № 142 - про професійну орієнтацію та професійну підготовку в галузі розвитку людських ресурсів; № 158 - про припинення трудових відносин з ініціативи підприємця; право на відпочинок; № 52 - про щорічні оплачувані відпустки; право на захист від безробіття; № 2 - про безробіття; право на справедливі та сприятливі умови праці; № 45 - про застосування праці жінок на підземних роботах у будь-яких шахтах; № 60 - про вік дітей для прийняття на непромислові роботи; № 77 - про медичний огляд дітей і підлітків з метою встановлення їх придатності для праці в промисловості, № 78 - про медичний огляд дітей і підлітків з метою встановлення придатності; до праці на непромислових роботах; № 90 - про нічну працю підлітків у промисловості; № 95 - про охорону заробітної плати; № 100 - про рівну винагороду чоловіків і жінок за працю рівної цінності; № 103 - про охорону материнства; № 123 - про мінімальний вік допуску до підземних робіт в шахтах і рудниках; № 124 - про медичний огляд молодих людей з метою визначення їх придатності до праці на підземних роботах у шахтах і рудниках; № 138