УДК 350

Н. М. МЕЛЬТЮХОВА

ЗАКОНИ ТА ПРИНЦИПИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

Досліджено принципи управлінської та державно-управлінської діяльності, обґрунтовано доцільність виокремлення семи законів, запропоновано класифікацію принципів за ознакою відповідності закону та уточнення змісту поняття "закон управління".

Principles of administrative and state administrative activity have been investigated. The appropriateness of recognition of seven laws has been substantiated. A classification of the principles in terms of their compliance with the law is proposed, and the meaning of 'the law of administration' concept has been specified.

Для розвитку будь-якої науки ключову роль відіграє визначення та детальне дослідження закономірностей у взаємозв'язках явищ і процесів, що вивчаються, формулювання відповідних законів і принципів як керівних правил, додержання яких забезпечує урахування об'єктивних умов досягнення цілей розвитку системи. Управлінська наука є відносно молодою і її формування теж супроводжується такими процесами. На початку минулого сторіччя відомі фахівці М. Вебер, Ф. Тейлор, Г. Емерсон, А. Файоль, Г. Саймон визначили основні принципи управління. У подальшому було сформульовано принципи державного управління [5, с. 37; 6, с. 117118], які є розвитком попередніх з урахуванням особливостей об'єкта і суб'єкта сфери, що розглядається, їхніх взаємозв'язків та відмінностей сучасного етапу розвитку людства. Значну увагу вивченню цього питання приділив Г. Атаманчук. Однак його трактування змісту цього поняття, що наведено у роботі "Теория государственного управления", виглядають дискусійно. З метою уникнення помилок перекладу вони наводяться мовою оригіналу. "Принцип - это специфическое понятие, в котором содержатся не столько сама закономерность, отношения, взаимосвязь, сколько наши знания о них". [1, с. 262]. "Принцип государственного управления представляет собой закономерность, отношения или взаимосвязь общественно- политической природы и других групп элементов государственного управления (системы онтологических элементов), выраженную в виде определенного научного положения, закрепленного в большинстве своем правом и применяемого в теоретической и практической деятельности людей по управлению" [Там само, с. 265].

Співставлення цих визначень дозволяє зробити такі висновки. Без сумніву, принципи пов' язані із закономірностями, відбивають відносини, взаємозв'язки і наші знання про них. Але є некоректним вислів про те, що принцип є закономірність, радше він відображає її.

Дослідження свідчать про те, що закономірність - це термін, який відображає стан речей, що об'єктивно існує в реальному світі (закономірності взаємодії небесних тіл, хімічних речовин, соціальних спільнот). Їх пізнання та узагальнення є підставою для формулювання законів як обов'язкової складової будь-якої наукової теорії. Людська діяльність не завжди створює умови для реалізації закономірностей, прикладом є багаторічна усвідомлена протидія на теренах Радянського Союзу прояву тих, що пов'язані з ринковою економікою, наслідки чого і досі є значною перешкодою на шляху соціально-економічного розвитку України. З метою уникнення таких ситуацій доцільно формулювати певні правила, додержання яких допомагає реалізувати закони та закономірності. Саме це і є принципи. Кількість їх, що відповідає кожному закону, дійсно визначається рівнем знань щодо певних закономірностей здійснення того чи іншого явища чи процесу. Розвиток науки спрямований саме на пізнання все нових суттєвих та необхідних зв'язків і обґрунтування законів і принципів.

Кінцівку другого визначення Г. Атаманчука доцільно сформулювати як вимогу, а саме - принципи мають бути закріплені у праві і використовуватися в теоретичній та практичній діяльності фахівців з управління. Таке доповнення пояснюється тим, що в існуючій практиці це часто не виконується. Наприклад, неузгодженість багатьох законодавчих та інших нормативних документів часто обумовлена ігноруванням принципу системності під час їх розробки; аналіз роботи установ державного управління свідчить про випадки недотримання таких принципів, як підпорядкованість власних інтересів загальним, своєчасна реакція на зміни в навколишньому середовищі, єдність дій, бачення організації в цілому тощо.

Таким чином, принципи державного управління - це керівні правила, що відбивають зміст законів і закономірностей і мають бути закріплені в нормативно-правових документах та використовуватися в науковій та практичній діяльності фахівців з управління.

Майже всі науковці, що досліджують проблеми теорії та практики управління як явища та, зокрема, державного управління, розглядають питання класифікації принципів, наводяться такі їхні групи: соціально- політичні, організаційні, організаційно-політичні, організаційно-технічні, економічні, організаційно-правові, загально-суттєві, видові, загальні, окремі, суспільно-політичні, функціонально-структурні, організаційно-структурні, принципи державно-управлінської діяльності [1, с. 266-268]. Таке розмаїття поглядів на впорядкування цих правил свідчить про штучність підходів до цього процесу. Логіка взаємозв'язку між закономірностями, законами та принципами зумовлює інший підхід: принципи мають класифікуватися за законами, дію яких вони відбивають.

Узагальнення наведених наробок і практики функціонування управлінських систем у виробництві та на рівні держави дозволяє стверджувати, що певна частина принципів відбиває такі "суттєві, необхідні, сталі та повторювані зв'язки явищ і процесів" [6, с. 11], що можуть розглядатися сьогодні як закони управління і державного управління.

У роботах сучасних науковців майже відсутні формулювання таких законів. В. Бакуменко вважає, що до їх числа доцільно відносити ті, що стосуються функціонування будь-якої системи, а саме: "закон необхідного різноманіття; закономірність цілісності системи; закономірності цілеутворення; закономірність ієрархічності; закономірність комунікативності; закономірність історичності; закономірність еквіфінальності; закономірність стабільності організацій; закономірність ефективності управлінських рішень та дій" [2; с. 70]. В. Козбаненко додає до таких ще декілька законів: гармонізації інтересів суб'єкта і об'єкта управління; відповідності засобів і методів впливу особливостям об'єкту; постійного зростання потреб і цілей; слабкої ланки (унеможливлення розриву складного ланцюга зв'язків