Науковцями висловлюється думка, що, зважаючи на один із головних законів у синергетиці - закон ієрархічності, системності світу, для соціальних систем доцільно використовувати "теорію соціальних відносин обмінного типу" [2, с. 80]. При цьому мається на увазі, що обмінним відносинам (відносини взаємодії) притаманний антиентропійний ефект, водночас відносини нерівноцінні, тобто відносини владного впливу, посилюють руйнівні тенденції. Отже, якщо йдеться про відносини обміну, то держава може очікувати і вимагати від громадян дотримання своїх приписів лише в тому разі, коли вона надає їм який-небудь соціальний еквівалент, наприклад забезпечує стабільне існування, гарантовану роботу та ін. Тобто держава виконує своє призначення як суб'єкт управління, що забезпечує життєдіяльність системи. Відповідно, якщо держава як суб'єкт управління не надає громадянам "на ринку соціальних послуг" умов для нормального рівня життя, то в обмін отримує еквівалентне ставлення до самої себе у вигляді різноманітних відторгнень будь-яких державних пропозицій, у тому числі позитивних для суспільства. Унаслідок чого зростає необхідність застосування методів примусу, оскільки добровільно приписи держави громадянами не виконуються.

Вважаємо, що здійснюючи адміністративну реформу, вельми важливо звернути увагу на такі положення:

· збільшення кількості адміністративних правопорушень пов'язано, серед іншого, з невиконанням державою своєї соціальної ролі;

· боротьба з правопорушеннями будь-якого роду повинна починатися не тільки і не стільки з примусу, а передбачати, передусім, забезпечення виконання державними органами своїх функцій;

· для того щоб заходи адміністративної відповідальності були ефективними, вони повинні відповідати життєвим реаліям, сприйматися громадянами як справедливі, тобто адміністративне законодавство повинно змінюватися швидше, оскільки воно значною мірою пов'язане із захистом порядку державного управління, а також приводитися у відповідність до соціально-економічних процесів, що відбуваються в суспільстві.

Таким чином, визначення державного управління як взаємодії держави та суспільства дозволяє дійти висновку про те, що громадяни виконують свої правові обов'язки тоді, коли держава виконує свої. Відповідальність громадян перед державою повинна обов'язково врівноважуватися відповідальністю держави перед суспільством. Ця теза повною мірою стосується встановлення й застосування адміністративної відповідальності. Безумовно, ще занадто рано говорити про існування належного рівня діалогу між владою та суспільством. Водночас це дійсно шлях до розбудови громадянського суспільства та правової держави.

Реформування адміністративного законодавства має здійснюватися на основі положень Конституції України при комплексному підході до реформування інших галузей законодавства (цивільного, кримінального, трудового, фінансового тощо) [9, с. 283]. Науковці, що дотримуються такої думки, обстоюють позицію, що такий підхід можливо запровадити шляхом розроблення та реалізації належної державної політики в галузі розвитку національного законодавства. Оскільки саме законодавство є найбільш вагомою складовою нормативної частини правової системи, від нього насамперед залежить забезпечення зв'язків між усіма елементами правової системи, а також між правовою, економічною, політичною та іншими підсистемами соціальної системи українського суспільства [13, с. 187]. Вважаємо, що така ситуація зумовлює необхідність ініціалізації з боку Президента України заходів щодо створення науково обґрунтованих засад розвитку законодавства України в умовах адміністративної та конституційної реформи.

Цей процес, на нашу думку, має передбачати проведення зваженого аналізу формування законодавства незалежної України. Реформа законодавства, яка розгорнулася в країні з 1991 р., супроводжувалася інтенсифікацією законотворчої діяльності, розширенням сфери приватноправового регулювання, запровадженням загальнодозвільного принципу правового регулювання [15], спостерігалося різке зростання питомої ваги законів серед нормативно-правових актів. Водночас законодавству того періоду були притаманні безсистемність, суперечливість, техніко-юридична недосконалість, наявність прогалин тощо [13, с. 184]. Унаслідок надмірної декларативності законів, відсутності чітко відпрацьованого механізму дії їхніх приписів зростала кількість підзаконних актів, які нерідко тлумачили положення закону на догоду відомчим інтересам. Цілком поділяємо точку зору Л. Луць, що інтеграційні процеси в системі нормативно-правових актів вимагають підвищення ролі закону не тільки в системі законодавства, а і в ієрархії інших нормативних актів, здійснення принципу верховенства закону, прийняття підзаконних актів на підставі закону, відповідно до нього і для його виконання [Там же, с. 185].

Цілком логічним виявляється якнайшвидше прийняття Закону України "Про закони і законодавчу діяльність", проект якого вже давно знаходиться у Верховній Раді України. Безумовно, системності й прогнозованості впорядкування нормативно-правових актів України сприяла Концепція розвитку законодавства України на 1997 - 2005 рр., на основі якої Інститутом законодавства була підготовлена, а потім Верховною Радою України схвалена Державна програма розвитку законодавства України до 2002 р. Позитивним моментом цієї Програми слід вважати прогнозоване, планомірне формування системи законодавства України. Враховуючи стратегічний напрямок розвитку України - інтеграцію до Європейського Союзу, особливого значення набуває прийняття Закону України "Концепція Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу" (2002 р.). Що стосується адміністративно-правових актів, то вони лише нещодавно почали прийматися певною мірою системно. Такому новому підходу до послідовності їхнього розроблення дещо сприяла обґрунтована вченими Концепція адміністративної реформи в Україні [9, с. 284].

На нашу думку, процес удосконалення адміністративного законодавства (зокрема, адміністративно-деліктного) у нових умовах сьогодення має виходити з якісно нової концепції розвитку законодавства України. Ця концепція повинна розроблятися на основі й на виконання Конституції України, Програми соціально-економічного розвитку