УДК 352

В.М. АЛЕКСЄЄВ

РЕФОРМУВАННЯ ДЕРЖАВНО-УПРАВЛІНСЬКИХ ВІДНОСИН ЩОДО ПОТРЕБИ НАУКОВОГО ОБҐРУНТУВАННЯ

Проаналізовано процес децентралізації влади в Україні, розкрито передумови для проведення реформи державного управління на користь утвердження самодостатніх територіальних громад та окреслено основні напрями державотворення на сучасному етапі розвитку держави.

The process of the government decentralization in Ukraine has been analysed; the background of the public administration reforming in favour of strengthening of the all-sufficient territorial communities has been developed and the main directions of the state-building at the modern stage of state development have been expounded.

Останніми роками спостерігаємо негативні тенденції в державному управлінні, коли відповідні програми, ухвалені на державному та місцевому рівнях, реалізуються неповною мірою. При цьому потенційними виконавцями наводиться безліч обставин, що нібито не дали можливостей їх реалізувати в повному обсязі, здебільшого спираючись на недостатнє фінансування, і як наслідок - порушення термінів. Тому, підходячи до запровадження широкомасштабної реформи в державі, є потреба врахувати негативний досвід проведення попередніх реформ і спланувати її реалізацію таким чином, щоб не допустити аналогічних помилок та прорахунків.

Метою роботи є визначення основних напрямів державотворення на сучасному етапі розвитку України.

Кожна суверенна країна прагне максимально використати свої потенційні можливості для вдосконалення державного управління, при цьому дотримуються певні правила та ураховуються тенденції, що супроводжують її розвиток. Вважається, що у перехідний період суспільства до цивілізованого ринку, підвищення ефективності державного управління безпосередньо пов'язане з його реформуванням, оптимізацією діяльності всієї управлінської структури [7, с. 129]. На переконання О. Білоуса, вибір шляхів і методів трансформації належить кожній суверенній державі і визначальними при цьому є тільки національні інтереси [3, с. 23].

Необхідність запровадження нової реформи підтверджується неспроможністю існуючої системи державного управління належно функціонувати. Як свідчить історичний досвід, модернізація завжди відбувалася за рахунок відмирання старих соціально-економічних і політичних форм організації суспільних систем з одночасною концентрацією інтелектуальних та матеріальних ресурсів в якійсь одній сфері життєдіяльності суспільства [5, с. 61]. При цьому Н. Нижник зауважує, що серйозні перетворення в державі не можна проводити без науково обґрунтованого стратегічного курсу, загального плану і структурної політики, яка базувалася б на передбаченні, власних умовах та можливостях, закономірностях, набутому досвіді в інших країнах [7, с. 154].

Україна у своєму державному розвитку використовує певні елементи владної моделі Французької Республіки. Досвід, накопичений під час переходу від надцентралізації до широкої децентралізації державної влади та розвитку місцевого самоврядування у Франції, може бути корисним для України [8, с. 84]. Позитивним є приклад Франції ще й тому, що реформування місцевої влади відбувалося поступово та комплексно під контролем держави. Зменшення повноважень місцевої державної адміністрації супроводжувалося зростанням компетенції місцевого самоврядування та фінансових ресурсів, якими володіють комуни. Зазначений досвід підтверджує необхідність запровадження децентралізації влади в державі, якщо до цього дійшла і державна влада, і саме суспільство. При цьому успішність такого реформування можлива лише за умови поступовості та комплексності [9, с. 76].

Будь-яка ідеалістична ідея стосовно майбутнього державотворення має право на існування. Безумовно, вона потребує попереднього обговорення в наукових колах щодо можливостей її запровадження на практиці. Теж стосується і теоретичних напрацювань з управлінської тематики. Після їх всебічного обговорення із залученням громадськості, науковців і практиків, посадових осіб органів місцевого самоврядування та місцевих органів виконавчої влади, необхідно обрати найоптимальнішу модель для можливого застосування на загальнодержавному рівні. Ці ідеї повинні скласти основу відповідних законопроектів, тоді законодавче поле відповідатиме потребам та реаліям місцевого розвитку. Саме такий підхід сприятиме визначенню ефективної моделі публічного управління, де пріоритет буде надано перш за все людині. Переорієнтація на пріоритет прав і свобод людини перед інтересами держави потребує визнання того факту, що людину робить вільною тільки власність і достаток, а це, у свою чергу, стверджує Н. Нижник, потребує докорінної зміни соціального призначення державної влади [7, с. 157]. Вирішення вказаної проблеми, у першу чергу на законодавчому рівні, слід вважати однією зі складових майбутньої реформи.

Особливо дискусійним видається розгляд питань, пов'язаних з власністю територіальних громад сіл, селищ, міст України. Протягом останніх десяти років робляться багаточисельні, але безуспішні спроби прийняти закон про комунальну власність. При цьому необхідно акцентувати, що прийняття зазначеного законодавчого акта остаточно не розв'яже накопичені за ці роки проблеми в управлінні власністю територіальних громад як на регіональному, так і на місцевому рівнях. Тому на часі впровадження структури реалізації управління комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах та їх спільною власністю у системі місцевого самоврядування в Україні [2]. наслідок упровадження цієї структури на законодавчому рівні буде забезпечено чіткі взаємовідносини суб'єктів та об'єктів управління та можливості оперативного вирішення проблемних питань, що стосуються життєзабезпечення територіальних громад.

Кожна реформа потребує чіткої деталізації, від якої значною мірою залежатиме її ефективне здійснення, а тому важливо визначити терміни її дії, спланувати організаційні та фінансові заходи. В організаційному плані слід остаточно визначитися з органами управління та структурами, що залучатимуться та створюватимуться для її проведення з конкретними планами та відповідними заходами. Стосовно фінансового забезпечення необхідно завчасно визначити джерела та обсяги фінансування майбутньої реформи.

В. Борденюк упевнений, що важливу роль у пізнанні природи місцевого самоврядування та шляхів його реформування, може