відіграти функціональний підхід, тобто визначення його основних функцій, що у свою чергу зумовлює необхідність розробки сучасної теорії функцій місцевого самоврядування. Необхідність розробки такої теорії, на його думку, викликана тим, що упродовж десятиліть теорія функцій місцевих рад народних депутатів базувалася на доктрині повновладдя місцевих рад усіх рівнів як представницьких органів єдиної державної влади, що покликані були, з одного боку, вирішувати всі питання місцевого значення, виходячи із загальнодержавних інтересів та інтересів громадян, які проживають на території ради, а з іншого - проводити в життя рішення вищих державних органів. Зокрема, на місцеві ради покладалося здійснення керівництва державним, господарським та соціально-культурним будівництвом на відповідній території. Це вплинуло на систему функцій місцевих рад, які здебільшого не відображали їх справжнього соціально-політичного призначення [4, с. 68-69].
Слід акцентувати, що в процесі децентралізації влади в сучасній Україні так і не було застосовано механізму державного управління, завдяки якому оптимальне співвідношення взаємодії владних структур та громадськості в питаннях контролю за управлінськими процесами на місцевому та регіональному рівнях забезпечили б стабілізацію в державі.
У нових економічних та політичних умовах, в яких сьогодні опинилася Україна. Використовувати і в подальшому систему державного управління без урахування можливостей громадян - жителів територіальних громад сіл, селищ, міст безпосередньо брати участь в управлінні справами на місцях, зокрема, стосовно управління комунальною власністю, не є найкращим прикладом управлінського рішення. У підтвердження зазначеного видається доречним навести російській досвід державотворення. С. Махіна зауважує, що "процесс децентрализации начался в России с начала 90-х годов, но, вопреки первоначальным ожиданиям, не создал ни сильных субъектов федерации, ни "умных" муниципальных образований. Проявилась специфическая черта российской политической и экономической традиции: слабый центр - слабые регионы. Особенностью российского процесса децентрализации явилось то, что он имел содержание политического - это в первую очередь, а во вторую - был связан утверждением формы новой государственности. Ни о каких научных основах или моделировании (прогнозировании) перераспределение полномочий речь не шла. Поэтому для осуществления дальнейшего процесса децентрализации нужны хорошие научные основания" [6, с. 29].
Вітчизняні та зарубіжні науковці у своїх дослідженнях доводять необхідність процесу децентралізації влади на користь суспільства. Висловлюючи своє бачення щодо процесів децентралізації влади, механізмів залучення громадян до управління справами на місцях слід акцентувати, що без участі громадян цей процес перетворюється на реформу, яка з самого початку не матиме перспективи. Необхідно також враховувати, що без наукового аналізу та відповідних науково-практичних заходів на місцевому та регіональному рівнях здійснення широкомасштабної реформи заздалегідь приречено на поразку.
Своєрідний розрив між владними структурами і населенням у питаннях подальшого розвитку державотворення в Україні - одна з основних причин, яка гальмує розвиток держави, місцевого самоврядування та не дає бажаної стабільності в суспільстві. Під час парламентських слухань у Верховній Раді України, які відбулися 12 жовтня 2005 р., наголошувалося, "що існуючі моделі державного управління та місцевого самоврядування, система їхніх відносин не завжди забезпечують інтереси самої держави та основні життєві потреби людини. Аналіз власного та світового досвіду свідчить, що кожний історичний етап розвитку країни вимагає відповідних підходів у делегуванні владних повноважень від держави до органів місцевого самоврядування. Зокрема, організація державної влади розвинутих країн Заходу базується на її децентралізації, поєднаній із сильними інститутами місцевого самоврядування. Таким чином, децентралізована модель в умовах сталого соціально-економічного розвитку довела свою перевагу над централізованою" [1].
Аналіз наукових теорій децентралізації влади та досвід, набутий в інших країнах з цих питань, є запорукою правильного вибору тієї чи іншої моделі державного управління. С. Махіна зазначає, "...разработка и внедрение системы демократической децентрализации - задача сложная, требующая для своего решения значительных временных затрат, огромного научного потенциала и практической последовательности" [6, с. 30].
Аналогічна ситуація складається в Україні. Без урахування всебічної суспільної думки щодо майбутнього розвитку України та визначення основних її пріоритетів, у першу чергу, що стосується вирішення повсякденних проблем громадян, робляться спроби без будь-якої альтернативи та достатнього наукового обґрунтування систему державного управління пристосувати до реалій сьогодення. Якщо через послідовні заходи на користь розвитку місцевого самоврядування в державі прагнуть досягти питомого результату - самодостатності територіальних громад сіл, селищ, міст, потрібно першочергово зосередити зусилля наукового та кадрового потенціалу на необхідності розробки сучасної структури взаємодії громадських рад у системі публічної влади в Україні. Рівень стабільності в суспільстві буде залежати від того, наскільки завчасно запровадять її на практиці.
Значний внесок у розвиток державного управління внесли відомі вчені: В. Бабаєв, Ю. Битяк, В. Воротін, М. Галянтич, А. Григорович, Д. Дзвінчук, О. Копиленко, М. Корецький, В. Корженко, В. Куйбіда, О. Лебединська, В. Лемак, В. Майборода, Н. Нижник, В. Олуйко, В. Пила, В. Романова, В. Скрипничук, А. Ткаченко, В. Юрчишин, В. Шамрай та ін. Це той авангард інтелектуального потенціалу держави, який разом з іншими науковцями та практиками спроможний розробити сучасну модель державного управління в Україні.
Проведений аналіз дозволяє дійти висновків.
Соціально-економічні та суспільно-політичні процеси в Україні вказують на недосконалість існуючої системи державного управління, у зв'язку з чим потрібно розробити нову модель державного управління, що поєднуватиме, з одного боку, державні та місцеві інтереси, а з іншого - передбачатиме механізм безпосередньої участі жителів відповідної територіальної громади села, селища, міста в