визначення пріоритетів і впровадження дієвих механізмів ефективної науково-технічної політики;

координація дій виробників задля пропорційного розвитку країни (впровадження європейських принципів регіоналізації);

забезпечення правових основ діяльності економічних суб'єктів;

сприяння розвитку кредитно-фінансових відносин в державі;

забезпечення соціальних гарантій громадянам (функція соціально держави), розвитку соціальної сфери тощо.

Державний сектор в економіці розвинутих європейських країн є відносно незначним (близько 25 %), проте він стосується не лише матеріального виробництва, а й невиробничої сфери (де зайнято понад 60 % працездатного населення).

Методи державного впливу на економічні процеси поділяються на власне економічні та адміністративні. До економічних важелів можна

віднести:

раціональне обґрунтування системи оподаткування;

протекціоністська митна політика тощо.

До засобів адміністративного характеру належать:

контроль над ринком цінних паперів;

регулювання процедур банкрутства;

державний контроль у конфліктних ситуаціях;

квоти на імпорт та ін.

Сьогодні держави з розвинутою ринковою економікою активно використовують програмування, проектний менеджмент та індикативне планування розвитку національної економіки [2, с. 659]. Так, в Англії координацію програм і прогнозів, які стосуються основних секторів економіки, розробки політики прискорення їх зростання здійснює Національна Рада економічного розвитку. В Італії з цією ж метою створено Національну комісію з економічного прогнозування. Економіка Франції вже понад півстоліття розвивається за індикативними планами, при цьому, використовуються усі можливі форми державного втручання в економіку, якщо вони сприяють досягненню спланованих цілей.

Таким чином, сучасний інституціоналізм не лише констатує, а науково обґрунтовано вимагає участі держави в економічних процесах, органічного включення державних механізмів управління, механізмів державного управління та ринкових механізмів саморегуляції економіки. Ринкова економіка є, насправді, економікою змішаного типу, в якій мають плідно реалізуватись: (а) динамізм капіталізму; (б) ефективність ринкового господарства; (в) соціальна орієнтація економічних відносин.

Література:

1. Бьюкенен Дж. Политологическая экономия государства благосостояния // Мировая экономика и международные отношения. - 1996. - № 5. - С. 46-58.

2. Економічна енциклопедія: У 3-х т. - Т. 1. / Редкол. : С.

3. Мочерний (відп. ред.) та ін. - К. : Вид. центр "Академія", 2000. - 846 с.

4. Нестеренко А. Современное состояние и основные проблемы институционально-экономической теории // Вопросы экономики. - 1997. - № 3. - С. 42-47.

5. Норт Д. Институциональные изменения: рамки анализа // Вопросы экономики. - 1997. - № 3. - С. 6-17.

6. Нуреев Р. М. Предпосылки новой экономической парадигмы: онтология и гносеология // Вопросы экономики. - 1993. - № 4. - С. 34-41.

7. Стиглиц Дж. Многообразнее инструменты, шире цели: движение к пост-Вашингтонскому конгрессу // Вопросы экономики. - 1998. - № 8. - 19-36.