УДК 35.085:81'246.2

Л. М. МИХАЙЛЕЦЬ

КУЛЬТУРА МОВЛЕННЯ ЯК СКЛАДОВА ЗАГАЛЬНОЇ КУЛЬТУРИ ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ

Розглянуто питання культури мовлення державних службовців як складової загальної культури. Визначено необхідність підвищення рівня володіння українською мовою та подальших розвідок у цьому напрямку.

The issue ofpublic servants' culture of speech as part of general culture is considered. Necessity to increase the level of the Ukrainian language proficiency and future examinations of the issue are determined.

На сучасному етапі розвитку українського суспільства, коли змінюються пріоритети у професіоналізації державної служби, підвищуються вимоги до комунікативної діяльності державних службовців, питання техніки ведення діалогу, високого рівня дискурсивних навичок, підвищення рівня культури мовлення залишаються в центрі уваги фахівців.

Проблемами нормативності мови та мовлення, культури мови та мовлення займались і займаються такі науковці, як Ф. Бацевич, І. Білодід, Бурячок, В. Виноградов, Б. Головін, С. Дорошенко, П. Дудик, С. Єрмоленко, Ф. Жилко, М. Жовтобрюх, М. Кочерган, А. Коваль, О. Леонтьєв, І. Матвіяс, З. Мацюк, С. Ожегов, О. Олексенко, Перебийніс, М. Пилинський, І. Плотницька, Л. Пустовіт, П. Редін, В. Русанівський, О. Сербенська, Н. Станкевич, С. Шевчук та багато інших.

Невирішеними є причини порушення вимог культури мовлення державними службовцями у професійній діяльності, а також шляхи подолання цих недоліків.

Мета статті - на основі фактичного матеріалу (сесії Полтавської, Сумської, Харківської обласних рад) проаналізувати типові порушення вимог культури мовлення, яких припускаються державні службовці в усному діловому мовленні.

Не можна говорити про культуру мови й мовлення, не торкнувшись питання культури взагалі. Культура є історично визначеним рівнем розвитку суспільства й людини, що виявляється в типах та формах організації життя й діяльності людей, а також у тих матеріальних і духовних цінностях, які створюють люди. Це - соціально-прогресивна творча діяльність людства в усіх сферах буття й свідомості. Культура характеризує матеріальний та духовний рівень розвитку певних історичних епох, суспільно-економічних формацій, певних суспільств, народностей, націй, а також специфічних сфер діяльності або життя.

Культура є специфічною характеристикою суспільства і визначає рівень історичного розвитку людства, який зумовлює ставлення людини до природи й суспільства. Тобто вона є відбиттям специфічно людської єдності з природою та суспільством, характеристикою розвитку сил і здібностей особистості. Культура містить у собі не тільки предметні результати діяльності людей, але й суб'єктивні людські сили й здібності, що реалізуються в процесі діяльності, а саме: знання та вміння, професійні навички, рівень інтелектуального, естетичного та морального розвитку, світогляд, засоби та форми взаємного спілкування в межах колективу й суспільства. Культура - "це все, що виробляється, соціально засвоюється й розподіляться членами суспільства" [8, с. 39].

Загальноприйнятим є розподіл культури залежно від виду виробництва - матеріального та духовного. Матеріальна культура охоплює всю сферу матеріальної діяльності та її результати: речі повсякденного користування, житло тощо. Духовна культура охоплює сферу свідомості, духовного виробництва: пізнання, мораль, виховання та просвітництво, включаючи право, філософію, етику, естетику, науку, мистецтво, літературу, міфологію, релігію. Існує також і політична культура, яка являє собою цілі, засоби, результати діяльності суспільства, класу, групи, індивіда, що характеризують міру соціального розвитку особистості як суб'єкта перетворення суспільних відносин. Культура управління є складовою політичної культури, яка є відображенням якості функціонування політичної системи з усіма її інститутами та установами, якісним рівнем політичних процесів і суб'єктів політичної діяльності. Вітчизняні фахівці розглядають культуру управління як сукупність матеріальних і духовних досягнень у здійсненні процесу управління, тобто прийнятті та реалізації управлінського рішення. Оскільки саме людина відіграє головну роль у здійсненні процесів управління, дуже важливим є поняття "культура людини", яке у сфері управління включає такі складові, як психологічна культура, загальна, професійна, службова, правова, культура ділового спілкування [4, с. 243-244]. Психологічна культура передбачає вміння впливати на людину. Професійна культура перш за все включає такі риси, як глибокі знання в певній галузі, розуміння сутності процесів, що притаманні галузі, передбачення наслідків і "результатів своєї діяльності, її прогнозування, здатність відтворювати й висловлювати загальнонаціональні інтереси, бачити перспективи їх розвитку" [6, с. 14]. Професійна культура державного службовця становить комплекс професійних якостей (знань, орієнтацій, самосвідомості, вмінь, діяльності, моральності, відповідальності, компетентності, мови, статусу, іміджу, традицій), без яких неможливо не тільки ефективно управляти, контролювати, оцінювати, але й посісти гідне місце в ієрархічній піраміді державної влади. Виконання службових обов'язків та якість функціонування тих систем, підсистем та структурних підрозділів, на які здійснює вплив керівник певного рівня, є показниками службової культури. Знання нормативно-правової бази в певній галузі та вміння їх використовувати у практичній діяльності є характеристикою правової культури. Культура ділового спілкування - це майстерне володіння словом, вербальними і невербальними засобами передачі інформації, дотримання вимог етики тощо. Оскільки в останні роки зростає інтенсивність ораторської комунікації, слід зауважити на необхідності подальшого розвитку "риторичної культури особистості з ефективним мисленням, якісним мовленням, оптимальним спілкуванням" [7, с. 17]. Адже від якісного або неякісного мовлення залежить врешті-решт доля окремих людей і суспільства в цілому. Опанування знань стилістичних багатств української мови насамперед державними службовцями, які використовують слово як "знаряддя праці, носій інформації, професійну вербальну зброю та засіб духовного впливу" [5, с. 10] сприяє піднесенню культури й духовності нації взагалі. Поняття "адміністративна культура" сучасними дослідниками розглядається як система