Категорія "культура мовлення" тісно пов'язана із закономірностями й особливостями розвитку та функціонування мови, а також із різноманітною мовленнєвою діяльністю. Мовна система надає можливості знаходити нову мовленнєву форму для вираження певного змісту в кожній реальній ситуації мовленнєвого спілкування. Культура мовлення виробляє навички регулювання добору й використання мовних засобів у процесі мовленнєвого спілкування, допомагає сформувати свідоме відношення до їх використання в мовленнєвій практиці.

Мовлення - це зовнішній прояв мови, послідовність одиниць мови, яка є організованою та структурованою за її законами і відповідно до потреб інформації, що її треба виразити. На відміну від мови, мовлення можна оцінити як добре або погане, експресивне або невиразне тощо. Мовлення завжди є індивідуальним, оскільки кожна людина використовує і застосовує мовні засоби по-своєму, в той час як мова є спільною для всіх, хто нею послуговується. Для того, щоб виробити вміння та навички спілкування, необхідним є систематичне й цілеспрямоване практикування в мовленні. Мовленнєва діяльність репрезентується у спілкуванні. Мовлення є ознакою культурного рівня особистості і всього суспільства взагалі. Адже в мовленнєвих, мовних формах відбивалися грані культури людини. Мовні конструкції, що складалися протягом віків, формують думку та впорядковують її. Те, що складає внутрішній світ людини, частково або повністю реалізується в мовленні: це інтелект, світ емоцій, інтуїція та уявлення, світ аксіологічних орієнтацій, моралі, самоаналізу, самооцінки, віра - усе це багатство й різноманітність пов'язані із зовнішнім та внутрішнім мовленням, його культурою [7, с. 64].

Але наявності належних мовних засобів не достатньо для доречності мовлення, яка є складовою культури мовлення, оскільки треба враховувати такі характеристики, як ситуація, склад слухачів, комунікативні та естетичні завдання. Тобто, слід враховувати важливість відбору стилю, форми спілкування (монолог, діалог, полілог), інтонації, тону спілкування. Тільки за умов добору відповідних певній ситуації засобів та інтонації мовний контакт буде результативним.

Використання слів різних мов, порушення акцентуаційних норм, порушення морфологічних, синтаксичних норм у реченнях: "А от стосовно того, що ви сказали - видатки на розвиток животноводства (тут і далі курсив наш. - Л. М.) - це абсолютно вірна турбота, і ми це знаємо, що власного товаровиробника треба розвивати і підтримувати"; "Шановні депутати, я вибачаюсь за невеличкі зручності, які у нас тут у залі, но я думаю, з найближчим часом нам буде зручніше тут вообще знаходитись, тому сьогодні така ситуація трошки в нас" не надають можливості назвати їх правильними.

Ужиті слова повинні своїм змістом відповідати предметно-речовій дійсності і мають є бути використані з тим лексичним значенням, яке закріплене в літературній мові. Наприклад, іменник пара служить для називання двох предметів або двох осіб. З нормативним значенням він сполучається з іменниками, що називають однакові предмети, які разом становлять одне ціле: пара черевиків; з іменниками, що вживаються лише в множині і позначають предмет, складений з двох однакових частин: пара ножиць; з іменниками, що називають двох людей, зв'язаних чимось між собою: молода пара. У фразі "...давайте я хоч би пару слів скажу..." іменник пара вжито зі значенням непевної кількості, з семантикою прислівників декілька, кілька.

На жаль, в усному мовленні державних службовців непоодинокими є випадки використання слова місто замість місце і навпаки, стосуватися замість відноситися, відношення замість ставлення, стосовно замість відносно, другий замість інший, рахувати замість вважати. Наприклад, у фразах "Прошу членів лічільної комісії також занять свої робочі міста в залі", "...робота по виясненню безпосередньо злочинців на місті події...", "А якщо є гострі сигнали, давайте разом з вами виїжджати на місто, створювати комісію, якщо в цьому вбачається депутатами необхідність" слово місто слід замінити на слово місце, а у фразі "...населений пункт, який має статус місця" навпаки, слово місця слід замінити на слово міста. Відношення означає: "стосунок, причетність до кого-, чого-небудь; зв'язок із кимсь, чимсь; взаємозв'язок між предметами, явищами", ставлення - "той або інший характер поводження з ким- чим-небудь", стосовно - "відповідно до чого-небудь; у застосуванні до чогось", відносно - "порівняно. А тому в реченнях "Ваше відношення до цього?", "Давайте дочекаємся рішення лічильної комісії відносно цього питання", "...відносно змін до обласного бюджету..." виділені слова слід замінити на ставлення та стосовно. Слово інший має значення: "який відрізняється від названого; який існує, перебуває не в цьому місці, не за цих обставин; не цей, не той, другий; протилежний зазначеному", другий - "числівник порядковий, відповідний кількісному числівнику два // Який надходить, наступає безпосередньо за чим-небудь; наступний". У реченнях: "Ці гроші можна було б використати на другі цілі", "Важко було друге казати", "Я думаю, що все-таки - і Миколай Ілліч, і другі депутати - не треба давить правом" - замість порядкового числівника другий має бути використаний займенник інший. У реченнях "Я рахую, що ми виконали те, що нам було доручено", "Я рахую, що це питання у нас виконується недостатньо" слово рахувати треба замінити на вважаю, оскільки йдеться не про кількість, а про думку того, хто говорить. Рахувати означає: вимовляти, називати числа в послідовному порядку (під час підрахунку); визначати кількість, суму. Уважати (вважати) означає: мати якусь думку, думати, гадати; визнавати якимось,