УДК 364

В.В. ОМЕЛЬЧУК

ОСОБЛИВОСТІ ІНТЕГРАЦІЇ НАЦІОНАЛЬНИХ МЕНШИН В ЄДИНИЙ ГУМАНІТАРНИЙ ПРОСТІР УКРАЇНИ

Проаналізовано процес інтеграції національних меншин в єдиний гуманітарний простір України та його особливості. Державну політику в цій сфері розглянуто як цілісну складну багатовимірну управлінську систему.

In this article the process of integration of national minorities is examined in the unique humanitarian space of Ukraine and his feature. A public policy in this sphere is examined as an integral difficult multidimensional administrative system.

Управління інтеграцією національних меншин (НМ) в єдиний гуманітарний простір України (ЄГПУ) є структурною складовою державної політики. Воно здійснюється, виходячи з національних інтересів України, передусім стратегічних позицій Української нації як титульної. Саме глибоке знання рідної культури, розуміння національної значущості зумовлюють повагу до духовних цінностей НМ. Інтеграція передбачає вироблення та реалізацію відповідного до концептуального, інституційного, фінансового, організаційного, кадрового забезпечення. Ситуацію ускладнюють низькі рівні загальногуманітарної культури, розуміння українських національних цінностей з боку НМ, культури співіснування НМ та титульної нації. Це зумовлює наявність кризових площин у ЄГПУ, підкреслюючи специфіку інтеграційних процесів.

Зазначеній проблемі приділили увагу О. Антонюк, В. Котигоренко, Л. Шкляр. В їхніх працях висвітлювалися світовий та вітчизняний досвід етнополітики, державна політика у цій сфері тощо [3; 10; 29]. Окремі аспекти цієї проблеми автор вже розглядав на прикладі АРК [17].

Однак спеціальні дослідження, які б розглядали особливості інтеграції НМ в ЄГПУ як складної цілісної управлінської системи, відсутні.

Об'єктом дослідження виступає інтеграція НМ в ЄГПУ. Предметом є особливості інтеграції НМ. Метою даної роботи як з'ясування особливостей управління та регулювання процесами інтеграції НМ в ЄГПУ, так і механізми оптимізації відповідної діяльності як цілісної інтегральної системи. Наукова новизна полягає в системному аналізі засад і механізмів управління (регулювання) інтеграцією НМ.

Починаючи з 1991 р., Україна формує засади та механізми управління інтеграцією НМ з огляду на її етнобагатовимірність. Дисперсна поліетнічність вимагає науково-теоретичних і прикладних зусиль для витворення гомогенної Української нації, системно консолідованої гуманітарними принципами, цінностями та цілями. Формування загальнодержавної ідентичності передбачає залучення до державотворчого процесу НМ. Їхня культурна самобутність виступає пріоритетом при виробленні та реалізації стратегії державної політики поряд із включенням до процесу національної світоглядно-духовної консолідації. Наразі, складні ціннісно-смислові комунікативні системи мають відмінне, почасти взаємовиключне, спрямування. На характерні гуманітарні міфологеми накладаються мовні, конфесійні, звичаєві конфлікти між титульною нацією та НМ, між самими НМ.

Особливістю розселення НМ є відносна дисперсність. Лише у п'яти районах АРК питома частка кримських татар перевищує 20 %: Білогірському, Радянському, Кіровському, Первомайському, Бахчисарайському. Водночас, в АРК мешкають 98,1 % кримських татар України. Компактність характерна низці НМ: 86,5 % гагаузів, 73,7 болгар, 43,9 молдован мешкають в Одеській, 96,7 угорців та 89 словаків - Закарпатській, 75,9 румунів - Чернівецькій, 34 % поляків - Житомирській областях. Складність управління інтеграцією НМ Південного регіону до ЄГПУ обумовлена місцевою специфікою: високим індексом етнічної мозаїчності населення (0,386, розрахований на основі індексу багатомовності Грінберга), наявністю значних іншоетнічних діаспор (крім українців принаймні ще 18 етносів), високою густотою населення, сезонними змінами в етнічному складі (особливості курортно- приморського регіону), компактним розміщенням НМ разом з характерною розбіжністю етнічних полів великих міст узбережжя (Одеса, Херсон, Миколаїв, міська агломерація південного узбережжя Криму) та сільських районів, історичною пам'яттю про депортації НМ, позбавлення прав на національні райони, релігійною неоднорідністю, активною міграцією, зокрема, з регіонів міжетнічних конфліктів, слабкою інтегрованістю НМ у гуманітарні процеси, близькістю Румунії, Молдови, Гагауз Єрі, ПМР, Болгарії, Росії, які є історичними батьківщинами НМ) [14, с. 50; 25, с. 30].

У середовищі НМ України, зокрема євреїв, німців, кримських татар, простежуються міграційні настрої (відповідно 52, 45, 40 %). Зауважимо, їхню слабкість в угорців (16 %). Соціологічний моніторинг 2001 р. визначив серед спонукальних до виїзду причин: прагнення повернення на Батьківщину - 24 %, міжнаціональні конфлікти - 1,8, мовні труднощі - 0,2 % [24 с. 264 - 269; 26, с. 362]. Українці, згідно із соціологічним дослідженням (8 - 14 вересня 2006 р., 2.012 респондентів старше 18 років у 24 областях України і Криму), прийняти у свою сім'ю готові: росіян - 44,3 %, білорусів - 18,6, євреїв - 8,3, поляків - 7,4, німців - 5,9, румунів - 5,3, циганів - 1,9 %. Моніторингове опитування 2006 р. продемонструвало рівень національної дистанційованості населення України (шкала Богардуса). За винятком росіян та білорусів, українські громадяни не схильні пускати у свій особистий простір представників НМ. Помітне несприйняття НМ, які сповідують іслам (азербайджанців, арабів, турків, кримських татар - 5,9), тоді як щодо поляків 5, євреїв 5,2 бали [23, с. 304 - 306].

В основі розвитку культур НМ України - їхня інтеграція в державне, громадсько-політичне, культурне життя України на засадах патріотизму. Науково-методичне й кадрове забезпечення навчально-виховного процесу НМ у загальноосвітніх навчальних закладах (ЗНЗ) реалізується визначенням наукових основ організації навчально-виховного процесу, плановими науковими дослідженнями, програмами, підручниками, посібниками в перекладі з державної на мови НМ, регіональними науково-методичними центрами. Формується банк даних про мережу закладів освіти, їхнє навчально-методичне, матеріально-технічне, кадрове забезпечення; йде співпраця органів державного управління освітою з культурними, освітніми, педагогічними громадськими організаціями НМ; створюються науково-методичні установи, окремі структурні підрозділи науково-методичного забезпечення освіти НМ