УДК 631.155:332.021.8

Н. В. СТАТІВКА

ПРОБЛЕМИ ПІДВИЩЕННЯ ПРОДУКТИВНОСТІ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА ТА ФОРМУВАННЯ НОВОЇ ДЕРЖАВНОЇ АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ

Надано аналіз сучасного стану сільськогосподарського виробництва в контексті формування окремих елементів нової державної аграрної політики в Україні.

The analysis of the modern state of agricultural production in the context of forming of separate elements of a new state agrarian policy in Ukraine is given.

Земельна і сільськогосподарська реформа в незалежній Україні виявилася тривалим і складним процесом насамперед через недосконалість аграрної політики. Зараз державну аграрну політику минулих років характеризують як таку, що в аграрному сенсі відкинула Україну на декілька десятиріч назад. Хоча й існує переконання, що саме реформи є першопричиною сучасної аграрної кризи, проте, на думку В. Юрчишина, доктора економічних наук, професора, академіка Української академії аграрних наук, насправді аграрна криза є нічим іншим, як одним із рецидивів глибокої, важко виліковної кризи сучасної державної аграрної політики. І майбутнє тепер залежить від того, який варіант виходу із сучасного стану оберуть. Чи то "косметичний ремонт" чинного способу ведення сільського господарства, чи то формування ефективної новітньої державної аграрної політики [7].

Мета статті - аналіз сучасного стану сільськогосподарського виробництва в контексті формування окремих елементів нової державної аграрної політики в Україні.

Процес реформ, що продовжується, повністю змінив обличчя українського сільського господарства: воно перейшло від сільського господарства з домінуючою концентрацією виробництва в колгоспах до домінування індивідуального (сімейного) сектора. Корпоративні господарства сьогодні використовують менше 60% сільськогосподарських угідь (порівняно з 95 % до початку реформ у 1990 р.) і забезпечують близько 30% валової сільськогосподарської продукції (70 % в 1990 р.). Індивідуальний сектор, що складався з особистих підсобних господарств населення (ОСГ) і селянських фермерських господарств (СФГ), що з'явилися після 1992 р., використовує сьогодні більше 40% сільськогосподарських угідь, забезпечуючи 70 % сільськогосподарській продукції. Усередині індивідуального сектора основний внесок у сільськогосподарське виробництво вносять ОСГ, а не СФГ, і вони також контролюють більше землі (33 % угідь в ОСГ порівняно з 8 % у СФГ).

У результаті реорганізації сільські жителі стали менш залежні від місцевого сільгосппідприємства. Колективні сільгосппідприємства (КСП) повністю зникли з 1999 р. Корпоративні господарства тепер в основному були представлені товариствами з обмеженою відповідальністю і приватними орендними підприємствами. Хоча кількість акціонерів (пайовиків) складає від 1 до 1600 на одне підприємство, 16 % обстежених підприємств мають одного власника, і 31 % мають лише від 1 до 3 акціонерів. Згідно з даними моніторингового дослідження ФАО (продовольча і сільськогосподарська організація ООН - Food and Agriculture Organization), виконаного в 2005 р., дві третини опитаних ОСГ отримали свої земельні паї хоча б у вигляді часток на папері, і половина отримали їх у вигляді ділянок. Ці співвідношення отриманих паїв значно вище, ніж по попередніх досвідах (1994 і 1996 рр.). Разом з тим тільки селяни-фермери самі використовують отриману ними в ході реформ землю. Населення в основному здає свою землю в оренду місцевим підприємствам, і залишає у власному користуванні лише невелику частку. Сільське населення вважає за краще здавати свої паї в оренду, не вкладаючи їх у статутній фонд сільгосппідприємства [6].

Після земельної реформи 1999 р., майже 7 млн сільських жителів стали власниками земельних ділянок, а не тільки паперових часток. Близько 65 % ріллі тепер фактично знаходяться у власності сільських жителів. Українська земельна реформа мала на меті забезпечити важливе джерело доходів для сільських жителів, оскільки середній землевласник може заробляти додаткову суму, еквівалентну зарплаті за два з половиною місяці. Разом з тим, новим землевласникам заборонено продавати їх землю через мораторій, який залишається в силі до січня 2008 р. Згідно із законом про продовження мораторію до 1 січня 2008 р., перед тим, як зняти заборону на продаж землі, необхідно прийняти закони "Про державний земельний кадастр" і "Про ринок земель". Без цього дія мораторію на продаж земель автоматично продовжується.

За прогнозами експертів, українські чорноземи здатні прогодувати сотні мільйонів людей. Якщо впровадити інтенсивне землеробство, то Україна, за найскромнішими розрахунками, здатна прогодувати 700 - 800 млн осіб [1]. А це, при розумній державній політиці, - шанс заробляти надприбутки і багатішати всьому народу, а не обраним. Проте в Україні нема консенсусу щодо доцільності торгівлі землею сільськогосподарського призначення. Ті, що говорять про приватну власність на землю, замовчують факти успішного господарювання на орендованій землі фермерів (наприклад, близько 60 % землі сільгоспугідь орендують французькі фермери, 100 % - ізраїльські сільхозвиробники).

Проте така інформація не вигідна нашим "торговцям" землею.

З 1999 р. реформа привела до появи нової хвилі приватних корпоративних господарств, організованих одним підприємцем на землях, орендованих у сільських власників. На 2004 р. було більше 4000 таких приватних орендних підприємств, або близько 25 % від всієї кількості сільгосппідприємств в Україні. Решта 12000 корпоративних господарств (підприємств) була організована у вигляді господарських товариства, включаючи акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, сільськогосподарські кооперативи й інші.

Унаслідок реформ відповідальність за соціальні об' єкти в сільській місцевості значною мірою була передана від підприємств місцевим органам влади. Підприємства продовжують традиційну політику підтримки виробництва на присадибних ділянках. Це включає допомогу в обробці ділянок, продажу продукції, постачанні