Унаслідок неефективності аграрної політики держави активізувалися міграційні процеси, особливо серед сільської молоді, що на сьогодні є основною причиною деградації українських сіл. Знизився рівень зайнятості сільського населення. Лише за 2001 - 2006 рр. чисельність осіб, зайнятих у сільському господарстві, зменшилася на 7 %, а в несільськогосподарській сфері - у 2,7 рази.

Загрозливих масштабів набула деіндустріалізація сільського господарства. Основний капітал галузі зменшився за 1996 - 2005 рр. у 1,7 рази, а в сільськогосподарських підприємствах - у 3 рази. При цьому частка сільського господарства в основному капіталі економіки зменшилася з 24 % у 1990 р. до 6 % у 2005 р. та до 3,4 % (без біологічних активів, пов' язаних із сільськогосподарською діяльністю) у 2007 р.

Рівень забезпечення сільського господарства тракторами, комбайнами та іншою технікою становить 45 - 50 % потреби. Понад 90 % технічних засобів потребують негайної заміни внаслідок їхньої зношеності.

Державну цільову програму розвитку українського села на період до 2015 р., затверджену постановою Кабміну України від 19 вересня 2007 р. № 1158, в якій вперше були визначені цільові кількісні показники розвитку АПК та села на період до 2005 р., наступним урядом було фактично проігноровано та зведено до декларативних положень у п. 3.6. "Агропромисловий комплекс і розвиток сільської місцевості" Програми діяльності Кабінету Міністрів України "Український прорив: для людей, а не політиків", затвердженої постановою Кабінету Міністрів від 16 січня 2008 р. № 14.

Не дуже хороші наслідки агрополітики в Україні, якщо порівняти деякі показники продуктивності сільського господарства з відповідними показниками наших сусідів. Так, виробництво м'яса усіх видів (у забійній вазі) в 2007 р. склало в Україні 41,1 кг на душу населення, в Білорусі - 80,8 кг, у Росії - 39,4 кг. Цей показник у 2007 р. склав по відношенню до рівня 1991 р. в Україні 53 %, в Росії - 62,5, а в Білорусі - 80,8 %. Виробництво молока у 2007 р. склало в Україні 264 кг на душу населення, в Білорусі - 609 кг, в Росії - 227 кг. По відношенню до рівня 1991 р. цей показник у 2007 р. склав в Україні 61,2 %, у Росії - 64,9, а в Білорусі - 91,2 %. Виробництво яєць в 2007 р. склало в Україні 302 шт. на душу населення, в Білорусі - 333 шт., в Росії - 266 шт. Показник у 2007 р. склав по відношенню до рівня 1991 р. в Україні 103,5 %, в Росії - 84,2, а в Білорусі - 91,2 %.

Ця разюча відмінність, особливо від показників Білорусі, пояснюється тим, що аграрна політика в Україні і Росії мала багато загальних негативних рис, а в Білорусі вона здійснювалась на загальноприйнятих у світовій практиці найважливіших принципах реформування аграрного сектора, таких як суворе врахування історичних, національних, демографічних і природних особливостей і специфіки розвитку АПК у різних регіонах країни. Наприклад, віднедавна в Білорусі підприємства, які інвестуватимуть у розвиток депресивних сільських територій, користуватимуться низкою пільг - зокрема, до 2012 р. їх звільнять від податку на нерухомість і прибуток, а машини та устаткування для таких фірм звільнятимуть від ПДВ. Аналогічні преференції надаватимуть підприємцям, які інвестуватимуть у малих містах (до 50 тис. жителів). Розвиткові підприємництва сприятиме також істотна лібералізація обороту землі, а також гарантування незмінності прав, набутих інвесторами - резидентами вільних економічних зон. Усі ці та зміни привели до того, що в останньому рейтингу Світового банку "Ведення бізнесу - 2009" Білорусь визнали однією з десяти країн світу, які найшвидше реформують економіку.

Вітчизняна ж аграрна політика привела до того, що, наприклад, на одній з обласних нарад тваринників Тернопільщини у вересні 2008 р. прозвучала така статистика: поголів'я великої рогатої худоби нині у краї майже на 16 тис. менше, ніж після Другої світової війни, коли гітлерівці масово вивозили худобу до Німеччини. Проблема зменшення поголів'я великої рогатої худоби притаманна всій Україні, й Тернопільщина за показниками серед інших регіонів знаходиться всередині. Проте, якщо розглядати область на фоні показників минулих років, коли тваринництво було однією з профільних галузей, і одинадцять років поспіль до часу незалежності України область продавала за рік по 605 тис. тонн молока і 117 тис. тонн м'яса, сьогоднішні цифри шокують. Розвалені ферми стали сумною реальністю вітчизняного тваринництва. Усе це наслідки фанатизму, з яким йшло розформування колективних господарств, починаючи з 1994 р. Під час приватизації масово вирізали худобу, віддаючи м'ясо під заставу банкам. Нові ж інвестори розвалювали ферми як непотріб для їхнього бізнесу. Тернопільщина - одна з перших, де знищили матеріальну базу колгоспів [3].

Тому доцільно розробити і прийняти пріоритетний п'ятирічний план відродження і розвитку сільського господарства в України з метою забезпечення продовольчої безпеки і відродження життя в сільській місцевості. У результаті реалізації плану має бути вирішене завдання забезпечення продовольчої безпеки шляхом організації і виробництва вітчизняних основних продуктів харчування в масштабах, що повністю б задовольняли потреби населення в них.

За рахунок державних