УДК 655(477)

Т. В. КУЗНЯКОВА

ПРАВОВІ ТА ЕКОНОМІЧНІ МЕХАНІЗМИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОГО КНИГОВИДАННЯ В УМОВАХ ЕКОНОМІЧНОЇ КРИЗИ

Висвітлено стан і проблеми книговидання в Україні та запропоновано практичні заходи щодо правового та економічного регулювання його розвитку.

Conditions of book-publishing in Ukraine have examined and improvement of legal and economic methods of the state adjusting ofpublishing activities has offered.

Книга - чи не найголовніший елемент культури будь-якої нації. Вона не лише передає нащадкам свою історію, культурні, духовні, наукові досягнення минулого, а й укріплює націю, формує нові покоління громадян на певних принципах, моральних і духовних нормах.

Між тим, книга - матеріальний продукт, і будь-які негативні явища соціально-економічного характеру, що відбуваються в суспільстві, одразу ж знаходять своє відображення у зниженні купівельного інтересу до книги. Нинішня політична й економічна ситуації в Україні - не виняток. Саме тому в умовах глобальної фінансової кризи, у більшості вітчизняних видавців з'явилася лише одна "стратегічна мета" - утриматися, наскільки це можливо, у сучасних економічних умовах.

Метою даної роботи є теоретичне обґрунтування та розробка практичних заходів правового та економічного регулювання розвитку книговидання в умовах фінансової та економічної кризи в Україні.

Досягнення визначеної мети зумовило необхідність вирішення таких завдань:

· визначити сучасний стан книговидання та проблеми, що перешкоджають його розвиткові;

· проаналізувати чинну нормативну базу, що визначає підходи щодо державного регулювання книговидання;

· запропонувати практичні заходи щодо вдосконалення економічного та правового механізмів державного регулювання книговидання в сучасних умовах.

Було б несправедливо зазначати, що ситуація українського книговидання мало хвилює фахівців у даній галузі наукових знань. О. Афонін, І. Драч, А. Животок, Н. Зелінська, Е. Огар, В. Семиноженко, М. Сенченко, М. Тимошик - ось далеко неповний список науковців і практиків, які постійно досліджують стан вітчизняної видавничої діяльності та окремих її складових, вносять пропозиції щодо поліпшення якості, збільшення кількості і покращання умов функціонування та розвитку друкованої продукції нашої держави.

Але, віддаючи належне науковій і практичній значущості робіт вищевказаних учених, зазначимо, що, на жаль, поза їхньою увагою залишилася проблема вдосконалення правового та економічного механізмів державного регулювання книговидання в ситуації вимушеного обмеженого державного фінансування галузі, викликаного глобальною фінансовою кризою.

Можна зазначити, що всі роки української незалежності книговидання розвивалося досить хаотично. І навіть останні, відносно благополучні роки, дана галузь не відзначалася швидкими темпами розвитку. У 2006 р. було видано 15 870 назв книжок накладом 54,2 млн примірників, у 2007 р. - 18 тис. назв, але тим же тиражем 54 млн [5]. У 2008 р. ситуація на краще не змінилася. Це свідчить, що видавці шукали жанрові ніші і нарощують кількість назв видань. Але через брак коштів і недосконалу систему книгорозповсюдження вони вимушені обмежувати свої тиражі обсягом у 300 - 500 примірників. За такого розвитку книга не задовольняла потреб усіх категорій українських споживачів, а видавці не отримували достойного прибутку. За твердженням американських аналітиків [Там же], видавець, який видає свою продукцію по 500 примірників, апріорі не може бути успішним і багатим, так як і галузь, де левова частка учасників ринка вимушена виживати лише за рахунок таких тиражів.

З аналізу нормативної бази щодо видавничої діяльності очевидно, що за роки незалежності всі без винятку склади урядів намагалися займатися означеною галуззю, однак їх дії носили і продовжують носити несистемний, епізодичний, а інколи і взаємовиключний характер. Ці дії ніколи не були послідовними частинами якого-небудь єдиного плану чи стратегії, зорієнтованих на системний, прогнозований розвиток галузі в цілому і кожної її складової зокрема.

Наведемо декілька прикладів. Президентом України 2007 рік був оголошений Роком української книги [3]. За його Указом, книговидавнича галузь повинна була отримати потужний стимул до стрімкого розвитку своєї інфраструктури. Проте влада зробила законодавчі маніпуляції і ввела нові умови оренди приміщень державної та комунальної форм власності, згідно з якими видавництва і книжкові магазини за платоспроможністю фактично прирівнялися до нафтотрейдерів, владників ігрових салонів, ресторанів тощо, що, звичайно, не так. У результаті відбулося масове вигнання суб'єктів видавничої діяльності з приміщень, які вони давно орендували, і згортати навіть ту інфраструктуру, яка існувала до проголошення Року книги. Це в черговий раз відкинуло видавництва і книжкові магазини з їх позицій.

У 2003 р. прийнято Закон України "Про державну підтримку книговидавничої справи в Україні" [2], яким визначено засади державної підтримки книговидавничої справи в Україні і який спрямовано на подолання кризи у вітчизняному книговиданні та створення сприятливих умов для його розвитку. Здавалося б, розвиток галузі нарешті отримає підтримку і реальну можливість не лише існувати, а стрімко розвиватися. Але, по-перше, деякі його статті набували чинності лише з 2004 р.; подруге, Закон розраховано лише до 2008 р.; і найголовніше, по-третє, його дію двічі призупиняли. Так чи міг він запрацювати на повну силу і запрацювати взагалі?

З 1 липня 2004 р. чинні "Про пільги для видавців" [7]. Ним передбачено пільги по ПДВ і податку на прибуток для видавництв і поліграфічних виробництв. Для книготорговельних виробництв він діє лише щодо ПДВ. А податок на прибуток сплачується незалежно від того, які книжки вони продають. Торгівля виключно українською книгою - малоприбуткове заняття. Статистика свідчить, що 2/3 книг, що є