У малого і середнього бізнесу немає реальних можливостей впливати на характер і процес прийняття рішень, оскільки відсутні легальні механізми впливу на чиновників апарату, політиків і засобів масової інформації. Стурбовані проблемою виживання, підприємці займаються підкупом посадових осіб, користуючись особистими зв'язками, роблять спробу створити вигідніші умови для особистого бізнесу, а самі негативні варіанти дій - це переведення капіталу за кордон та еміграція ("витік мізків").

Під тиском представників фінансово-промислових груп інститути влади гальмують становлення дієздатних суб'єктів господарювання, блокують створення умов для їх легальної прозорої ринкової самоорганізації в умовах перехідної економіки. Інститути влади характеризуються нездатністю сформувати механізми дієвого впливу на суб'єкти господарювання шляхом створення прозорого прогнозованого макросередовища, а саме гарантувати:

використання власних фінансових ресурсів підприємств;

можливості запозичення фінансових ресурсів без втрати незалежності;

спроможності вільно виходити на ринки;

сумлінно сплачувати податки та платежі, виконувати інші вимоги законодавства без загрози для відтворювальних процесів [4].

Становлення середнього класу здебільшого залежить від виваженості державної політики у сфері підприємництва, соціального захисту населення тощо. Політика держави щодо забезпечення соціальної захищеності працівників може і повинна базуватися на основі взаємної відповідальності, взаємних зобов'язань. При цьому головним у соціальній політиці держави повинен бути обов'язок держави гарантувати законодавчо, соціально й економічно нормальні умови для життя громадян, свободу вибору життєвого вибору, сфери діяльності, свободу нести повну відповідальність за свої дії [5].

Сучасна політична система поки що не здатна забезпечити зростання рівня і якості добробуту всіх основних верств населення з метою створення реальних економічних основ громадянського суспільства.

Одним із найімовірніших варіантів подолання цих проблем може бути зміцнення середнього класу та утвердження соціальної держави. Саме тому основними завданнями владних інститутів та їх пріоритетом має стати узгодження свободи кожного зі свободою всіх громадян країни і забезпечення найвищої ефективності в соціальному регулюванні державної влади та встановленні демократичного політичного порядку в суспільстві. Це вихідна компонента правової держави, важливо серед цінностей і пріоритетів правової держави гарантувати такі основи, як право, свобода волевиявлення, справедливість, кваліфіковане управління.

Основним у розвитку суспільства є формування чітко налагоджених, регламентованих, контрольованих і стійких соціальних взаємодій, соціальних зв'язків. Система соціальних інститутів визначає суспільний устрій суспільства і відповідно економічний, політичний устрій суспільства, тип культури освіти та ін.

У суспільстві на розвиток соціальних процесів істотно впливають сформовані соціальні утворення - соціальні інститути. Інститут - це своєрідна форма людської діяльності, заснована на чітко розробленій ідеології, системі правил і норм, а також розвинутому соціальному контролі за їхнім виконанням. Будь-який соціальний інститут виникає тільки тоді, коли виникає соціальна потреба і функціонує доти, поки існує потреба. Відпадає потреба, і соціальний інститут стає непотрібним, навіть гальмом суспільного життя [4].

Отже, інститут, виступаючи сукупністю взаємозв'язків і систем поведінки людей визначається їх потребами і діє в їх інтересах, багато в чому розвиток суспільства є відображенням рівня розвиненості та діяльності соціальних інститутів.

Основоположником інституціоналізму в політичній економіці є Торстейн Бунде Веблен (1857 - 1929) - американський економіст, соціолог, публіцист, футуролог. Т. Веблен був одним із творців соціологічної теорії споживання. Він став автором такої критеріальної категорії середнього класу, як самоідентифікація.

Так званий сучасний неоінституціоналізм представлений численними різноплановими концепціями, які критично ставляться до уявлень про універсальний характер ринкових відносин. Автори: Карл Поланьі, Дж. Гелбрейг, Д. Белл, О. Тоффлер є захисниками теорій постіндустріального суспільства, виходять з первинності інститутів: держави, управлінських і інших структур, які визначають дії індивідів.

На відміну від цих концепцій методологічною основою теорій прав власності, суспільного вибору слугує неокласична економічна теорія, що розглядає ринок як найбільш ефективний механізм регулювання економіки. Роль держави, відповідальної за встановлення "правил гри" на ринку і захист прав власності, відбивається в теорії суспільного вибору американського економіста Джеймса Макджила Бьюкенена.

Теоретичним осмисленням та вивченням специфіки державотворчого процесу трансформаційного періоду в Україні, пошуком нових форм і методів державного управління, регулювання на державному рівні та спрямування суспільно-політичних процесів займаються сучасні українські вчені різних галузей науки: В. Авер'янов, В. Бакуменко, В. Князєв, І. Надольний, Ф. Рудич, А. Пойченко, Г. Почепцов, С. Саханенко, С. Телешун, В. Цвєтков та ін.

Так, на думку С. Телешуна, в українському суспільстві, яке перебуває сьогодні у стані транзиту, активно формуються нові суспільні інститути і суспільні відносини. Учений підкреслює, що кризові явища, які характеризують сучасну політичну, соціально-економічну та гуманітарну сфери, не є проблемою для молодого демократичного суспільства, серйозні проблеми виникають тоді, коли національний політико-економічний бомонд виявляється неспроможним адекватно реагувати на нові суспільні реалії та виклики [6, c. 2].

Соціальний інститут - це своєрідна форма людської діяльності, заснована на чітко розробленій системі правил і норм відповідно до соціального статусу і ролі, а також на розвинутому соціальному контролі за їх здійсненням. Соціальні інститути підтримують соціальні структури і порядок, стабільність у суспільстві [5].

Специфіка владних інститутів полягає в тому, що вони узаконені і діяльність їх регламентована відповідними законами, рішеннями й іншими юридичними актами. Кожний інститут здійснює певний вид діяльності і включає соціальну спільність, групу, спеціалізовану на її виконанні; норми, що регулюють відносини всередині системи; матеріальні засоби, необхідні для досягнення поставленої мети та виконання регламентованих функцій.

До функцій інститутів влади належать:

економічна функція - організація та регулювання економічних процесів у країні