правова функція - гарантування безпеки окремих громадян і суспільства в цілому, розвиток законодавства, утвердження законності та правопорядку;

соціальна функція - задоволення потреб людей у житлі, соціальні гарантії, страхування життя, підтримка на належному рівні охорони здоров'я;

культурно-виховна функція - контроль за освітою й вихованням, сферою культури; регулювання відносин етнічних груп і національна консолідація;

політична функція - забезпечення політичної стабільності, визначення політичного курсу, що відповідає потребам більшості населення чи підтримка повноважень володарюючого класу;

екологічна функція - гарантування екологічної безпеки, розумного використання природних ресурсів [7].

Інструментами, які владні інститути могли б використати для створення сприятливого середовища для формування в Україні середнього класу можна визначити, виходячи з основних функцій, які покликані виконувати у суспільстві: соціально-економічні, політичні, гуманітарні тощо.

Соціально-економічні інструменти умовно можна віднести до монетарної, зовнішньоторговельної і фіскальної, кредитно-грошової політики.

Головними економічними стабілізаторами є виплати по безробіттю і податок на прибуток. Наступним соціально-економічним інструментом впливу інститутів влади на розвиток середнього класу можна також вважати застосування політики стимулювання зайнятості [3].

Це припускає два типи політичних дій:

стимулювання переміщення пропозиції праці між регіонами;

політику підвищення міграційної активності працівників усередині регіону, маючи на увазі переміщення працівників між секторами регіонального господарства, а також досягнення відповідності між професійно-кваліфікаційним складом працівників і структурою робочих місць регіону.

Мобільності праці перешкоджають три основні групи чинників:

міжрегіональні відмінності в заробітній платі, які виникають унаслідок недосконалої конкуренції на ринку праці;

недосконалість інформації про регіональні ринки праці, тобто наявність робочих місць і рівень заробітної плати, соціальних умов тощо;

- наявність перешкод для міграції, серед яких фінансові перешкоди, що полягають у високих витратах на переїзд і облаштування на новому місці, високому ступені ризики, пов'язані з пошуком роботи і облаштуванням на новому місці, а також перешкод соціальної і моральної властивості.

До економічних інструментів також можна віднести застосування політики стимулювання капіталу. Ця політика значною мірою пов'язана з політикою підвищення мобільності капіталу з метою досягнення відповідності між попитом і пропозицією на ринку праці шляхом регулювання його пропозиції.

При цьому проведення економічної політики на ринках праці пов'язане зі стимулюванням попиту на працю, перш за все в регіонах з високим рівнем безробіття, що досягається методами політики переміщення капіталу.

Економічні інструменти, засновані на методах прямого державного регулювання, які базуються на державній власності, що може використовуватися для створення в регіонах сприятливих умов господарської діяльності. Однією з форм використання державної власності є створення державних інвестиційних компаній, які використовуються для залучення в проблемні регіони нових інвесторів [3].

Стимулювання малого і середнього бізнесу розглядається як один з ефективних інструментів національної та регіональної політики. Ефективність її обумовлена тим, що малі підприємства здатні у відносно короткі терміни створити в регіоні робочі місця для робочої сили різної кваліфікації; вони відіграють важливу роль в інноваційній сфері, швидко адаптуючись до виробництва нових продуктів і нових технологій; їхнє створення не вимагає реалізації крупних інвестиційних проектів. Завдяки цим характеристикам мале і середнє підприємництво розглядаються як інструмент стимулювання економічної активності і має набути значної підтримки владних інститутів усіх рівнів. Форми такої підтримки включають: виділення позик і пільгове фінансування, надання допомоги в організації і навчанні малому бізнесу, стимулюванні інвестицій, пільговому оподаткуванні та ін. Проте державна підтримка, перш за все, має бути побудована на ринково-конкурентних відносинах, уникненню прямої фінансової допомоги та надання пільг.

Соціально-політичними інструментами формування середнього класу можна вважати реформування системи соціального представництва. Система соціального представництва допускає взаємозв'язану і суперечливу єдність політичних і владних структур та інститутів, через які воля громадян переноситься у сферу прийняття політичних рішень. Система соціального представництва тісно пов'язана з іншими системами владних політичних структур суспільства, найважливішими з яких є система влади, владних структур, де приймаються і реалізуються обов'язкові для всіх рішення (законодавча, виконавча і судова) і система організаційних груп.

Систему соціального представництва і її канали індивіди, різноманітні об'єднання людей, соціальні спільності використовують для вираження власних реальних або фіктивних інтересів і вимог, переміщуючи їх у центр політичної боротьби та сферу прийняття політичних рішень. Зрозуміло, з одного боку, система соціального представництва виступає найважливішим посередником між державою і населенням, механізмом групової консолідації, тобто структурою, призначеною для вираження і захисту соціально окреслених інтересів у політичному неоднорідному середовищі [7].

Політичні партії і законодавчі органи - головні інституціональні канали і сфери, за допомогою яких іде змагання за реалізацію державної політики. Але самостійну роль відіграє і державне управління, де окремі індивіди і соціальні верстви, групи представляють і переслідують свої приватні інтереси в державній політиці.

Отже, соціальне представництво - це засіб і важіль, з допомогою якого здійснюються і реалізуються політичні зв'язки, що сприяють соціальному об'єднанню суспільства, тобто залученню соціальних спільностей, верств і груп до політичного процесу.

Зрозуміло, що ефективні державні інститути і дієву політичну практику неможливо створити відразу. Приклад західних демократій свідчить, що для виникнення, зміцнення і легітимізації владних інститутів потрібен час, упродовж якого відбувається складний процес надбання позитивних знань і досвіду. У той же час для успішної боротьби з системною фінансовою кризою, яка нині має місце в Україні, необхідні вже сформовані дієві інститути. Однак ця криза сама по собі перешкоджає складному завданню інституціоналізації.

Україна змушена переборювати численні негативні наслідки авторитарного