Історія знає немало прикладів переформатування символічного простору держави відповідно до панівних політичних парадигм, прямим наслідком чого стає нове прочитання регіональних образів. Метаморфози в малих регіональних локусах здійснюються через механізми "культурних революцій", в основу яких покладено переміщення відповідно до нового соціально-історичного контексту основних культурних архетипів, міфологем та символів, які набувають актуального ідеологічного звучання.

Однак у цілому, не залежно від тимчасових відхилень, регіональний образ формується природним шляхом через поступове знакове структурування геокультурного символічного простору, через відокремлення "сильних" (сакральних) та "слабких" місць, через зонування, яке характеризується місцевим колоритом.

Механізм формування образу регіону полягає в об'єднанні природно - ландшафтного та етносоціального, шляхом проектування історико-культурної долі території. При цьому існують дві моделі структурування територіальних образів, де головними суб' єктами територіально- культурної ідентифікації регіону виступає або сам регіон (Донбас), або регіональний центр (Одеса).

Регіональний автообраз, як багатогранне явище, на основі символічного прочитання конфігурації внутрішньотериторіальних природно-культурних зон, завжди формується згідно із власною шкалою вимірювань. Уявлення про власну "історичність" та їх матеріалізація в комплексі місцевих візуальних символів (храмах, пам'ятках архітектури, монументах тощо) складають міфорелігійний план регіонального образу, який доповнюються економічними, природнокліматичними, історико-героїчними, персонажними компонентами тощо.

Отже, образ території формується перш за все на локальному внутрішньому рівні, а не внаслідок зовнішніх впливів. У контексті соціально-політичних перетворень, згідно з логікою нової ідеологічної ієрархії, автообраз регіону переформовує свої змістовні та символічні складові відповідно до вимог часу.

Водночас, загальносвітовою тенденцією стає зменшення субкультурної компоненти в процесі культурного укорінення суб'єктів. Іншими словами, внутрішні трансформаційні процеси, з одного боку, та входження у відкритий світовий медійний та символічний простір, з іншого - стимулюють активізацію індиферентних до регіональної специфіки надетнічних культурних сегментів і символічних форм.

Виходячи з вищевикладеного, спробуємо сформулювати підсумкові положення, що торкаються проблеми використання регіонального образу в якості інструменту подолання деструктивних тенденцій, що гальмують процес державного будівництва в Україні.

По-перше, в ситуації поглиблення поляризації суспільства за територіальною ознакою вимогою часу є формування державної регіональної іміджевої стратегії. Суб'єктами її реалізації повинні стати центральні органи державного управління; представницькі та виконавчі органи обласного (регіонального) рівня; органи місцевого самоврядування; партії, організації; громадсько-політичні рухи та організації, бізнес-структури, заклади культури та освіти тощо.

По-друге, регіональна іміджева стратегія може переформовувати, переробляти регіональний автообраз тільки за умови збереження та поважливого відношення до регіональної історико-культурної пам'яті. Саме розуміння об'єктивно існуючої взаємообумовленості природного та соціодуховного начал є тим підґрунтям, що забезпечує безперервний зв'язок минулого та сучасного.

По-третє, зберігаючи стійкі ознаки та риси власної специфіки у вигляді образів ідентичності (тобто суб'єктивних уявлень суспільства про себе, особливостях своєї долі та "історичної місії", які маркують його культурні риси тощо), регіональний імідж водночас повинен бути відкритим для входження зовнішніх культурних елементів. При цьому варто пам'ятати, що осмислення регіональних геосимволічних та культурних відмінностей не несе загрози процесу створення нового загальнонаціонального символічного поля. Навпаки, різнобарвність і багатобічність робить його поліфонічним, здібним до взаємопроникнення та взаємозбагачення, а значить, більш стійким та життєздатним.

По-четверте, іміджева стратегія регіону не повинна зосереджуватися на вузькому колі місцевих символічних маркерів, а будуватися на всебічній взаємодії з іншими регіонами та державою в цілому за принципом змістовно-структурного взаємозв'язку регіональної політики з політикою формування цілісного іміджу держави. А це передбачає при розробленні регіональних іміджевих стратегій врахування об'єктивних та суб'єктивних чинників: потенціалу кожного окремого регіону та його внесок у символічний капітал держави, його роль у забезпеченні конкурентноздатності нації та країні у світових символічних змаганнях.

На практиці це означає, що імідж регіону повинен будуватися на регіональному автообразі при врахуванні його символічного капіталу. Таким чином, зростає необхідність у вивченні процесу формування символічного капіталу регіону, визначенні критеріїв його оцінки та пошуку шляхів щодо конструктивного використання символічного капіталу регіонів та їх образів для посилення загальнонаціональної міцності держави та підвищення її рейтингу на міжнародній арені.

Література:

1. Ионин Л.Г. Социология культуры: Путь в новое тысячелетие. - М.: Логос, 2000.

2. Кольев А.Н. Политическая мифология: реализация социального опыта. - М.: Логос, 2003.

3. Почепцов Г.Г. Имиджелогия. - К.: Ваклер, 2000.

4. Флиер А.Я. Культурология для культурологов. - М.: Академ.

5. проект, 2000.

6. 5. Шангина Л. О стране, государстве и гражданах в переходном возрасте // Зеркало недели. - № 31. - 19 августа. - 2006. - С. 1 - 3.