УДК 323.1

С.А. АСЛАНОВ

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДЕРЖАВНОЇ ЕТНОНАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ ТА В ДЕЯКИХ ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХ: ОКРЕМІ ПОЛІТИКО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ

Досліджено окремі політико-правові засади державної етнонаціональної політики в Україні та в деяких зарубіжних країнах, теоретико-методологічні аспекти найбільш актуальних теоретичних і практичних проблем, виявлення основних тенденцій розвитку національних процесів у працях вітчизняних та зарубіжних науковців.

The author investigates some separate political legal principles of the state ethnonational politics in Ukraine and some foreign countries, theoretical methodological aspects of the most actual theoretical and practical problems, the main tendencies of the development of the national processes in the works of national and foreign scientists.

Політика у сфері етнокультурного розвитку є одним із пріоритетних напрямів діяльності держави, що набуває особливо важливого значення в контексті становлення громадянського суспільства, процесів глобалізації, визначення Україною курсу на інтеграцію в євроатлантичні структури.

Від успішного вирішення проблем щодо забезпечення етнокультурних потреб усіх спільнот, здійснення політики культурного плюралізму, гармонізації міжетнічних відносин залежить стабільність і міцність державних інститутів, рівень демократизації суспільного життя.

Упровадження в життя зваженої та ефективної державної етнонаціональної, етнокультурної політики є запорукою громадянського миру в Українському суспільстві.

З часу прийняття Декларації прав національностей України та Закону України "Про національні меншини в Україні" минуло понад 10 років. Ці політико-правові акти відіграли важливу роль у становленні незалежної Української держави. Однак їх окремі норми вже не відповідають сучасним потребам суспільного розвитку.

Активні дослідження проблем етнонаціонального розвитку в контексті українського державного будівництва розпочалися ще в 90-ті рр. минулого століття. Вітчизняні вчені започаткували низку напрямів досліджень етнонаціональних відносин, етнополітичного, етнодержавного розвитку. У науковій літературі достатньо широко висвітлюються процеси національного життя в умовах поліетнічного Українського суспільства.

Критично осмислюючи міжетнічні та етнополітичні відносини, науковці зіставляють свої висновки також з думкою зарубіжних учених, зважують свої гіпотези і концепції з етнополітики і етнодержавознавства з їх ідеями. Здійснюванні дослідження спрямовані на вивчення найбільш актуальних теоретичних і практичних проблем, виявлення основних тенденцій розвитку національних і міграційних процесів та спрямування їх у русло забезпечення самоцінності і незалежності етнокультур в усіх їх численних проявах, гарантування культурних прав громадян незалежно від їх національності, створення єдиного всеукраїнського (багатонаціонального) культурного ландшафту.

Починаючи з 1990-х рр., в Україні плідно розвивається етнологія, етнополітологія, етнодержавознавство і, певною мірою, етнокультурологія. Вітчизняна наука підійшла до постановки питань етнонаціогенези, сутності етносу і нації, націобудівництва, державного регулюваня етнонаціональних процесів. Актуальне значення для сьогодення мають висновки, що містяться в працях попередніх поколінь вітчизняних учених М. Грушевського, М. Драгоманова, В. Липинського та ін.

У працях О. Антонюка, В. Євтуха, О. Картунова, І. Кресіної, І. Кураса, О. Майбороди, П. Надолішнього, В. Наулка, І. Онищенко, В. Панібудьласки, М. Панчука, М. Пірен, В. Реблака, В. Скуратівського, Т. Рудницької, В. Трощинського, Ю. Шемшученка, Л. Шкляра, М. Шульги та інших сучасних авторів ґрунтовно розглядаються етнополітологічні та етнодержавознавчі проблеми. Об'єктом етнополітичних досліджень виступає комплекс засобів політичної діяльності, що мають вплив на етнонаціональну сферу життя суспільства, вияви етнічного фактору у сфері політичного життя суспільства і міждержавних відносин. Визначаються фактори, які зумовлюють необхідність формування і реалізації державної етнополітики. Фактично новою для України стала наука етнодержавознавства. Виникнення сучасної вітчизняних школи етнодержавознавства, започаткованої Ю. Римаренком, зумовило формування нової національно-державницької парадигми суспільного розвитку [5].

Питанням формування етнополітики в Україні, визначенню її теоретико-методологічних та концептуальних засад присвячена наукова праця О. Антонюка. У працях І. Кресіної розроблено системологічну концепцію національної свідомості в контексті політичних процесів, що відбуваються в Україні й у світі. Визначаються основні характеристики, функції, складові, чинники формування та розвитку, рівні й напрями еволюції української національної свідомості як духовного феномена нації. Здійснено аналіз функціонування національної свідомості в єдності раціональних та ірраціональних сутнісних виявів національного характеру, національної мрії, національної ідеї тощо [4].

Політико-правові засади етнонаціональної політики розглядають В. Скуратівський, О. Палій та Е. Лібанова. Вони обґрунтували, що правові засади етнонаціональної політики відображають особливості функціонування національної правової системи, спрямованої на юридичне закріплення правового статусу суверенних держав, територій, послідовне втілення в життя конституційного принципу рівноправності громадян незалежно від расової та етнонаціональної приналежності, вільне самовизначення людини будь-якої національності. Домогтися цього неможливо без створення чіткого правового механізму, який забезпечував би дотримання прав усіх людей, що живуть у тому чи іншому національно-територіальному утворенні, не допускав би порушень щодо врахування інтересів кожної з етнічних груп незалежно від її чисельності [6, с. 94].

Серед основних напрямів зміцнення і вдосконалення механізму забезпечення захисту прав та інтересів громадян усіх національностей - створення надійної правової системи, яка б забезпечувала цілковите дотримання конституційної законності в суспільстві й була здатна визначати і оголошувати незаконність постанов, рішень, інструкцій, актів державних органів місцевої влади неконституційного характеру, що суперечить інтересам і правам громадян різних національностей. Автори наголошують на необхідність більш повного відображення в законодавстві принципу рівності представників усіх національностей перед законом; недопущення в судовій практиці випадків, коли з метою спрощення судової процедури ігнорується такий важливий конституційний принцип, як ведення судочинства з урахуванням національної мови; удосконалення законодавства з метою підвищення політичного, соціального, виховного значення закону, посилення його ролі як важливого фактора зміцнення міжетнічної єдності суспільства, правової, етнонаціональної культури [6, с. 95].

Поділяючи