Перший підхід, який має фундаментальне значення і започаткований А. Маслоу, полягає в тому, що необхідно створити відповідну мотивацію людини [7, с. 148 - 157]. Ця мотивація має економічні і управлінсько-психологічні аспекти. Значення економічної мотивації полягає в тому, що вона охоплює глибинні практичні цілі, наприклад, задоволення фундаментальних (вітальних) потреб, потреб в економічній і особистій безпеці. Управлінсько-психологічна мотивація пов'язана, перш за все, із забезпеченням поваги. Виразом поваги має бути не лише адміністративне заохочення або гуманні відносини між суб'єктами регулювання, а й упевненість також щодо незалежності і свободи. Причому незалежність і свобода трактуються не як реалізація примх і суб'єктивних уподобань, а як самовираз у процесі діяльності і на засадах відповідальності до специфіки професійних обов'язків, що легітимізовані як певними нормативними актами, так і думкою професіоналів.

Обов'язковою вимогою до мотивації є врахування рівня тих відносин, в які включені суб'єкти управління і які врешті-решт визначають рівень і характер вимог до нього. На рівні регулювання діяльності конкретних суб'єктів аграрного виробництва деонтологічні вимоги мають чітко виражену матеріально-речову основу. З одного боку, виміром реалізації вимог є вимір якості створеного продукту, його кількість і призначення. Особливості потреби також вимірюються кількістю матеріальних речей, які надаються людині. Більш високі рівні регулювання в якості критерію мотивації мають задоволення потреб, багато з яких у реальному житті кількісного виразу не мають, це, наприклад, кар'єрне зростання, моральне заохочення, зовні виражена повага, за допомогою фіксованої думки колективу. Оскільки рівні мотивації суттєво відрізняються один від одного, це призводить до значних негативних наслідків. Щодо деонтологічних вимог при регулюванні аграрних відносин найбільш нерозробленою є проблема організаційно-психологічної мотивації. Складність її полягає в невирішеності питання, хто повинен її здійснювати і яка роль у такий мотивації належить кожному суб'єкту аграрних відносин. Досить поширеною помилкою є уявлення, що здійснювати мотивацію можуть лише вищі ієрархічні ланки. Насправді вона може виходити також від "масових" суб'єктів аграрних відносин. Цей аспект є виключно важливим, оскільки реальні зміни відбуваються лише тоді, коли в них беруть участь безпосередні, тобто найбільш масові учасники аграрно-економічних відносин.

Досвід дотримання деонтологічних вимог у процесі державного регулювання аграрних відносин, не дивлячись попри фрагментарний характер його узагальнення, є достатньою основою для розробки деонтологічної парадигми такого регулювання. Під парадигмою розуміється така сукупність наукових положень і кінцевих процедурних аспектів, які, по-перше, сприйняті певною спільнотою фахівців, а по-друге, є основою для постановки нових наукових і практичних проблем [5, с. 228-229]. Деонтологічна парадигма стосовно державного регулювання аграрних відносин, зважаючи на складність феномену аграрних відносин, неможлива без забезпечення таких її рівнів: методологічного, конкретно-теоретичного, діяльністного і управлінського. Методологічний рівень покликаний вирішити проблему світоглядного підходу стосовно необхідності деонтологічних вимог для регулятивної ролі держави у сфері аграрних відносини. Деонтологія - це розділ етично-діяльністної системи, в якому розглядаються проблеми обов'язку і взагалі всього обов'язкового. Після відкриття В. Вернадським закону єдності живої речовини на Землі, необхідність деонтологічного підходу до проблеми використання землі, а врешті-решт і до аграрних відносин, набула свого завершеного вигляду. Це означає, що регулюючу діяльність у сфері аграрних відносини об'єктивно визначають не лише зовнішні обставини, а й внутрішні імпульси професійного обов'язку, оскільки в цьому випадку мова йде про фундамент існування людства [1, с. 15 - 21]. Стосовно сфер діяльності, пов'язаних із збереженням життя, є теорія життя П. Шардена [14], який паралельно з В. Вернадським розробив теорію неосфери. Неосфера, тобто сфера свідомого на землі, перетворилася на планетну силу, а життя набуло такої форми, коли все людство, об'єднане свідомістю і спільною діяльністю, виступає як єдина свідома істота [Там само, с. 171-172]. Із цього з неминучістю випливає, що і керуватися у своїй діяльності людство повинне загальними принципами відповідальності перед цим "зверх життям". Певні засади такого підходу є в науковій спадщині В. Докучаєва, коли він розглядав землю і працю на ній як первозданні і віковічні передумови людини та її культури [3, с. 375 - 379]. Таким чином, обґрунтування деонтологічних аспектів стосовно державного регулювання аграрних відносин виходить далеко за рамки галузевого підходу до них. Ми наполягаємо на такій думці, оскільки усвідомлення цього означає, що реалізація деонтологічних вимог державного регулювання аграрних відносини - це справа не обмеженої групи фахівців, а всього суспільства. Фахівці в даному випадку виконують роль ретранслятора загальнолюдських вимог і професійного арбітра у визначенні реальних передумов та механізмів їх