З точки зору такого підходу сучасне аграрне виробництво є надзвичайно неефективним. Так, протягом ХХ ст. у промислово розвинених країнах кількість кілокалорій зовнішньої енергії, яка використовується для виробництва однієї калорії в її біологічно придатній формі (продукти харчування), зросла в 30 разів, співвідношення між ними складає, наприклад, у США 1:0,12 [9, с. 66, 157]. Вихід з цієї ситуації вбачається переважно в інтенсифікації аграрного виробництва і залученні нових джерел енергії (гідроенергія, енергія вітру, енергія сонячних батарей тощо) [2, с. 211 - 214]. Віддаючи належне цим підходам, слід сказати, що вони не вирішують проблему співвідношення витраченої і здобутої енергії, просто витрачена енергія стає дешевшою, а джерела її більшими. Вихід сучасна наука намагається знайти шляхом біологічних перетворень рослин. Але оскільки такі перетворення поки що мають не до кінця визначений вплив на здоров'я і стан людей, проблема полягає в такому розвитку агробіологічної науки, в основі якого лежить безпечна генна інженерія. На такий шлях стають високорозвинені країни, але на практиці проблема поки що зводиться до забезпечення більшої прибутковості при використання енергії [16, с. 153 - 184].

Що стосується діяльнісного і управлінського рівнів деонтологічної парадигми державного регулювання аграрних відносини, то на цих рівнях ключовим є нормативний аспект. До останнього часу проблема деонтологічного підходу існувала лише в лікарській і правничій діяльностях. Цінність цих форм деонтології для формування деонтологічної парадигми державного регулювання аграрних відносин полягає в тому, що в них сформульовано інваріанти (незмінні критерії та характеристики), з усвідомлення яких має будуватися будь-яка деонтологічна парадигма. Цими інваріантами є такі [10, с. 105 - 113; 17, с. 38, 78]: в усіх випадках дотримуватися принципів обов'язкової відданості справі; ні під яким виглядом не відчужувати свою професійну незалежність, поважати право кожної одної людини у виборі способу діяльності, при виникненні небезпеки надавати допомогу тим, кому вона загрожує, будь-які оцінки обґрунтовувати на засадах професійних знань і професійної практики, сумлінно брати участь в інформуванні про стан справ у своїй сфері діяльності, не брати участі ні в якій сфері діяльності і не підтримувати її, якщо це загрожує життю людини, не надавати будь-якого сприяння тому, хто займається незаконною діяльністю, більше всього поважати життя людини і всіма доступними засобами зберігати його, піклуватися про здоров'я людини, сприяти за допомогою професійних знань і суспільного впливу покращенню якості життя людини.

Оскільки в аграрній сфері піклування про землю і про людину в довгостроковій перспективі співпадають, то, виходячи з інваріантних вимог, можна сформулювати вихідні деонтологічні принципи формування менталітету суб'єктів державного регулювання аграрних відносин: а) фахівець державної сфери управління не може заподіяти своєю діяльністю шкоду землі або своєю бездіяльністю призвести до того, щоб шкода була заподіяна іншими; б) керуючись Земельним кодексом або іншими законодавчими актами про землю, він не повинен абсолютизувати накази власника землі, ставитися до них критично, коли вони завдають шкоду землі або іншим людям; в) піклування про суб'єкти аграрних відносин і про себе повинне оцінюватися за критеріями перших двох принципів, а також за сприяння доцільного і суспільно сприятливого використання землі.

Реалізуючи деонтологічні принципи державного регулювання аграрних відносин, слід мати на увазі, що суб'єктами такого регулювання тією або іншою мірою є